Морозко
Українська народна казка Кіровоградщини

Жив собі батько з донькою. Матуся дівчинки померла і чоловік оженився другий раз. Нова жінка також мала доньку — злу та ледачу. А чоловікова дочка виконувала всю хатню роботу, бо була працьовита та охайна.

Не любила мачуха дівчинку, і нічим бідолашна не могла догодити злій жінці. Одного разу мачуха веліла чоловікові відвезти його доньку до лісу і залишити під ялинкою. Як не вмовляв її батько, але нічого не міг вдіяти.

Повіз донечку до лісу, попрощався з нею і повернувся додому. Сіла красуня під деревом, холодно бідолашній. Аж бачить, Морозко підходить і питає:

— Чи не холодно, дівчино, не замерзла дорогенька?

— Ні, дідусю, — відповіла красуня, — а ти, мабуть, дуже замерз, блукаючи по лісі. Візьми мої рукавички.

— Яка ж ти добра! — здивувався Морозко. — За чуйне серце прийми від мене нагороду.

І подарував старенький дівчині трійку коней і повні сани різного добра. Як приїхала пасербиця додому, мачуха наказала чоловікові везти туди і її доньку, на те саме місце. Батько, не сперечаючись, виконав наказ.

Умостилася ледарка під ялинкою й чекала Морозка. Той не забарився.

— Чи не холодно, дівчино?

— Чого причепився? Мерщій давай багатство та побіжу додому на теплу піч, ночуватиму в добрі.

Посміхнувся Морозко і подарував дівчині трійко коней і скриню з скарбами. Та щойно дівчина дісталася дому, коні перетворилися на поросят, а скарби — на вугілля.

Ось так Морозко віддячив ледачій дівчині за грубість.

Морозко
Українська народна казка Чернігівщини

Жили дід з бабою і мали дочку. От баба померла і залишився дід з дочкою сам. Тяжко йому було і надумав вдруге женитися. Узяв дід жінку, а в неї була своя дочка. Та так нова жінка незлюбила дідову дочку, що дихнути їй не давала.

Загадала вона якось дідові, щоб той одвіз свою дочку у ліс і щоб вона там замерзла. А надворі була люта зима. Не хотів дід везти свою дочку, бо дуже любив її. Та баби він боявся більше. Запряг коника, посадив свою дочку на сани і повіз у великий ліс.

Привіз, посадив під величезною сосною, заплакав і поїхав додому. Сидить його дочка у драненькому пальтечку, тоненькому платочку і без рукавів, аж очі від морозу злипаються. Чує вона, що хтось підходить до неї, бо сніг під ногами тріщить. Бачить вона, що то Дід Мороз прийшов. Щоб не замерзнуть, стала вона руки терти та ногами тупати. А Мороз іще ближче підходить, а їй іще холодніше стає, вона ще бистріше рухається.

А Морозко у дідової дочки питає:

— Чи тепло тобі, дівчино, чи тепло тобі, красная?

А вона і відповідає:

— Тепло, дідусю.

Бачить Морозко, що не може її заморозить, от він їй і каже:

— Ходімо до мене додому, будеш у мене жити, мені служити. А як добре послужиш — нагороду тобі дам.

Стала дівчина жити у Морозка. Він зранку піде кудись, а вона йому і в хаті прибере, і їсти наварить, і сорочки полатає.

Довгенько жила дівчина у Морозка, добре йому служила. От він і каже:

— Спасибі тобі, дівчино, за вірну службу. Тепер відвезу тебе додому, і не саму, а з подарунками.

Подарував Морозко їй коней вороних, карету, шубу нову і скриню, повну всякої всячини. Посадив дідову дочку на скриню і повезли її коні додому.

Дивиться баба у вікно, аж їде якась дівчина на конях у кареті, та така красива, у дорогій шубі, у красивій хустині. Під’їхала ця дівчина ближче і побачила баба, що то дідова дочка. Побачив дід рідну дочку, зрадів, став її обнімати, цілувати. А баба побачила, яка вона багата і каже дідові:

— Вези і мою дочку у ліс, і посади її під тою ж самою сосною. Нехай і вона вернеться багатою.

Посадив дід бабину дочку на віз і повіз у ліс. Баба наділа на неї новий кожух, теплу хустку, рукавиці, а на ноги — валянки. Привіз дід бабину дочку, посадив під величезною сосною і поїхав додому.

Сидить бабина дочка під сосною і лається, що мороз такий великий і так холодно. А Морозко її побачив і підходить ближче. А дівчині ще холодніше зробилося. Морозко іще ближче підходить і питає:

— Чи тепло тобі, дівчино, чи тепло тобі, красная ?

А вона так замерзла, що і говорити не подужає. Морозко думає, чого це вона з ним не гомонить, та й заглянув їй у лице. Дівчині стало так холодно, що вона замерзла і впала набік мертва.

Ждала — ждала баба свою дочку, та не діждалася. А дідова дочка вийшла

заміж і забрала батька до себе жити.