Українські народні казки

Морські люди

Українська народна казка Гуцульщини

Мав цар одного сина. Каже син:

— Тату, я йду вечером на спацір. То файне літо, тепло.

І приходить царський син до моря. Похожує коло моря, чує, у воді щось ляпається. Дивиться, пливуть три рибі великі. Царський син притаївся і тихо сидить. Виходять ті три рибі на берег. Ізсувають із себе риб’ячі хвости, і стали з них три дівчині. Царський син уздрів, що це такі файні, такі красні дівчата, що кращих на світі нема. Хотів царський син їх зловити. Передня йшла найменша. Подивилася вона на царського сина, і він їй удався. Та й натягли три дівчині риб’ячі сорочки і попливли далеко в море. Задумався царський син. «Як її зловити, ту найменшу?» І вернувся він до столиці.

На другий вечір царський син знов пішов до моря. І сокотить, чи вийдуть три дівчині, чи не вийдуть. І вони вийшли. Стягають свої морські сорочки. Найменша іде наперед. Відійшли від моря метрів на десять. Тоді царський син ступив крок, щоб зловити найменшу дівчину. Дві старші сестри борше в море пішли, а найменша не спішилася. Ступив царський син другий крок до неї. Дівчина подивилася на него. Він ступив третій крок, хотів зловити її за руку, але не встиг. Вона побігла і скочила в море.

Вертається царський син назад до столиці. Каже цареви:

— Тату, я би хотів збудувати коло моря файний дворок. Питається цар у сина:

— Нащо тобі там домочок?

— Буду, тату, женитися.

— Коло моря будеш женитися?

— Я побачив морську дівчину. Таку файну, що на світі кращої нема.

Каже цар синови:

— Що ти, сину, дурний? Яких ти дівчат шукаєш? Що на світі їх нема?

— Прошу вас, тату, покласти мені дворок коло моря.

Тато погодився і поклав синови дворок коло моря. Тоді царський син пішов до міста і накупив багато столиків. І накупив багато всяких кольорових цукерків. І від моря до свого домика поклав столик у столик. А два столики поклав у свому домику. І поклав на кожний столик цукерків, і всі цукерки були не однакового кольору.

Випливають вечером три морські дівчині. Царський син заховався в домику за двері. Три дівчині вийшли на берег, скинули з себе морські сорочки і дивляться, що це за столики. Найменша дівчина йде наперед. Та й пахає * ті цукерки. І так ішла від столика до столика аж до самого дворика. Дійшли всі три до домика — у домику ще запашніші цукерки. Найменша дівчина зайшла в домик. Пахає цукерки на першому столику. Пішла до другого столика, а царський син закрив двері. І найменшу дівчину зловив. А ті дві побігли до моря.

Каже найменша дівчина царському синови:

— Чого ти мене зловив?

— Хочу, аби ти була моєю жінкою.

— Я хочу тебе, — каже дівчина царському синови. — Ти мені вдався. Коли я без води жити не годна.

— Не бійся, дівчино, — каже царський син. — Ми будемо тут жити, коло моря.

— Най буде, — сказала найменша дівчина.

Царський син привіз велику балію, наносив повну балію води.

— Отак, — каже, — дівчино, іди в цю воду. І дівчина пішла в воду.

А дві старші сестрі прийшли до своїх тата й мами і говорять їм:

— Найменшої сестри нашої нема.

І розповіли, як її зловив царський син.

—...А ми втекли і лиш взяли з собою нашої сестри морську сорочку.

А в тих сестер ще є два брати.

— Не бійтеся, тату, мамо і ви, сестри, — кажуть брати, — наша сестра не пропаде. Винесіть туди її морську сорочку. Царський син прийде, возьме ту сорочку і подасть нашій найменшій сестрі.

Над зорями винесли сорочку з моря на сушу. І поклали її сестри коло того домика. Виходить царський син з домика надвір. І вносить він у домик ту морську сорочку.

— Маріка, убирай цю сорочку, сидітимеш у воді в морській сорочці. А я їду до свого тата, до царя. Будемо робити весілля.

Каже морська Маріка:

— Їдь, най буде. Приїхав він до царя.

— Тату, я хочу женитися. Маю морську дівчину.

— Що ти, сину, таке наплутав? Я тобі не дозволю, — каже цар, — бо з того нічого не вийде.

Каже царський син:

— Тату, на цілу державу кращої нема — така в мене буде жінка. Тату, зробіть мені весілля.

Цар говорить синови:

— Зроблю тобі, але почекай, щоб вона з тобою звикла, призвичай її, бо вона від тебе втече. І тоді ти її не зловиш.

— Най буде, — сказав царський син.

Вернувся він до свого домика. Питається дівчина Маріка:

— Що твій тато сказав? Робить весілля чи ні?

— Робить, але хоче, би ти ще привикла зо мною. Каже тато, що ти можеш мене лишити і піти в море. І я тебе тоді не зловлю.

Каже дівчина Маріка:

— Я тебе не лишу і в море не попливу. Лиш тут, коло моря будем жити.

Маріка завагітніла. Каже:

— Я тепер буду більше сидіти на суші, аби я привикала. І сиділа вона більше надворі з царським сином.

— Ти не бійся, можеш пускати мене й саму надвір.

— А ти не підеш у море, як я тебе пущу?

— Ні, — каже.

Пустив він її, пішла вона до моря, подивилася і вернулася у домик. І каже:

— Видиш, чоловіче? Я тебе не змудрувала *.

— Добре, — каже він, — ти вже моя жінка.

А ті дві її морські сестрі і два браття свою найменшу сестру хотять украсти, боронять її. Маріка ходила понад море, а її сестри й браття її вкрали. І пішли з нею в море. Царський син заплакав, що вже не матиме такої файної жінки. Пішов він до царя та й каже:

— Тату, робіть мені підводний човен.

— Нащо, сину, тобі човна?

— Браття й сестри вкрали мені жінку й пішли з нею в море.

— А що я тобі, сину, казав? Казав я тобі, що з цего нічого не вийде.

Зробив цар підводний човен.

— Їдь, сину, зробив я тобі волю.

Царський син поїхав човном у море. А його жінка вже породила в морській печері хлопця. А в тій печері такі шовкові двері, що воду не пропускають.

Під’їхав царський син підводним човном, їде коло тої печери, але нічого не знає про неї. Шукає свої жінки. Її старший брат сказав:

— Приїхав твій чоловік. Каже вона татови й мамі:

— Пустіть мене, най я йду до чоловіка. У нас дитина. Ми коло моря живемо та й будемо з вами сходитися.

Натягає вона морську сорочку і кричить чоловікови:

— Приближуйся до печери!

Тоді крикнув царський син морському татови, мамі, братам і сестрам:

— Пускайте мою жінку і їдьте всі разом до нас на сушу в гості. Не маєте що боятися. Водно * будемо сходитися, і життя в нас буде добре.

Тоді зібралася ціла морська родина і попливла з моря на сушу до зятя й доньки в гості. Випливають, морські сорочки з себе стягають. І до доньки в гості. Зайшла стариня в домик. І браття й сестри зайшли. І зять пригощає морську сім’ю. І сказав царський син:

— Я вас прошу всіх разом, сокотіть цей домок, бо я з жінкою їду до царя, до свого тата. Хочу робити весілля.

І сім’я сказала, що «най буде». Царський син поїхав з жінкою й дитиною до царя. Цар страшно втішився, що є син, невістка й онук. І така файна невістка, що на цілу столицю нема кращої. Цар робить у столиці весілля і просить, щоби прийшли на весілля морські родичі: тато й мама, браття й сестри. Тоді вернувся царський син з жінкою до моря, до свого домика. А вся сім’я там. Сокотить домик і звикає до суші.

— Підете до нас на весілля? — спитав царський син.

— Підемо, сказали морські родичі, — але підлагодь нам балії, щоб ми були трохи в воді.

Цар прислав за ними транспорт, і привезли їх на весілля. І як побачили всі весільні, яка в царського сина жінка морська, то не могли надивитися на неї, така вона була файна.

Весілля відбуло, і царський син з жінкою й родичами вернулися назад до моря, в свій домочок. А дві дівчині, сестри жінки, не хотіли все в морі сидіти, часто бували у сестри в тім домочку. І прийшли два хлопці, сини міністрів, і з цими дівчатами поженилися. І поклали коло моря по домикови собі. І зробили в тих домиках весілля. І вся сім’я морська там жила. І від тих морських людей пішли дуже красні люди.

Походження та примітки

* Па́хати — нюхати.

* Змудрува́ти — обдурити, перехитрувати.

* Водно́ — постійно, весь час.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Село Річка (хутір Фейлики), Косівського району, Івано-Франківської області
1 грудня 1985 року
Оповідач: Григорчук Василь Михайлович (1919 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.