Мудра порада батька
Українська народна казка Чернігівщини

Жила в селі сім’я, хазяйка померла від хворі. Залишила чоловікові трьох синів, та лінивих, до роботи не падких. Батько, щоб прогодувати їх та вдягти, робив зранку до вечора. Сам землю конем орав, косив сіно і за худобою ходив. Кожен день казав батько синам:

— Сини мої, ледарі, робіть, бо як я умру, важко вам буде, ніхто не допоможе.

Старший син каже батькові:

— Я оженюся, буде жінка робити. На нашій мамці вся сім’я трималася.

А менші сини на старшого дивляться та й роблять те саме. Батько робив, робив, захворів та й помер. Сини довго горювали та плакали та все згадували батькові слова: «Треба робити коло землі — орати, обробляти, може й золото знайдете».

Зимою та в провесінь ходили на леваду, щоб з дівчат яку засватати. Менший співучий був, усе з дівками виспівував:

— Ласточка, ласточка, де ти була?

— У Бога.

— Що ти робила?

— Кросенце ткала.

— Що заробила?

— Кусок сала.

— Де поклала?

— Під столом.

— Чим накрила?

— Постолом.

— Де те сало?

— Мишка вкрала.

— Де та мишка?

— Побігла під піч.

— Де та піч?

— Водою затекла.

— Де та вода?

— Квітками заросла.

— Де ті квітки?

— Дівки порвали.

— Де ті дівки?

— Хлопці заміж побрали.

Ніхто з дівчат заміж за них не йшов, гарбуза все їм підносили, бо знали, що вони ліниві. Діждалися хлопці весни, перекопали весь город, і за хлівом, і під вишнею — все золото шукали. А тоді взялися до роботи. Картоплі насадили та пшениці насіяли, сіна накосили. А потому й дівчата на них знайшлися.

Не раз вони згадували свого батька і його слова: „В люди робота виводить, а земля золотом родить. Обробиш земельку, уродить хліб, ото й вам золото”.

Казці кінець, а хто слухав — мудрець.