Українські народні казки

На могилі цісаря
Українська народна казка Покуття

Було в цісаря два сини. А цісар сидів у покою і на одно око плакав, а на друге сміявся. Оба хлопці балакають:

— Котрий би підійшов спитати, чого тато на одно око плаче, а на друге сміється. Підходить до тата старший.

— Няньку наш, чо’ ви на одно око плачете, а на друге смієтеся? Старий шаблю зі стіни лап — і махнув. А хлопець ся зігнув і втік надвір. Молодший питається:

— А що тато казав?

— Підеш ти та й будеш знати, що. Заходить до цісаря молодший.

— Няньку наш, чо’ ви на одно око плачете, а на друге смієтеся? Лапає старий шаблю — і мах нею, а хлопець ані кинеться, стоїть.

Тоді він розказує сему хлопцеви молодшому (він надію має на него):

— Того моє одно око плаче, що як я вмру, то мої кости змії рознесуть у сім держав. Треба на цвинтар возити сухі дрова, аби ти коло мого гробу клав вогонь і мене пантрував. А сміється моє одно око, бо я тішуся, що ще жив.

Помер цісар, поховали його. Оба сини йдуть пантрувати, розкладають вогнище. Старший лягає і спить. Летить змія з одною головою.

— Будем ся бити чи мирити?

— Битися будем, — каже менший син. А той старший спить.

Зачали битися, і молодший син змії голову стяв. Потекла кров. Летить друга змія, з двома головами.

— Як, будем битися чи миритися?

— Битися будем.

Забив хлопець і ту змію. Кров так потекла, що вже під брата тече. А той спить. Перетяг він брата на друге місце, а той спить і нічого не чує.

Летить змія з трьома головами. А сей молодший хлопець каже:

— Будем битися.

Вбив він і змію з трьома головами.

Летить змія з штирма головами. Чує хлопець — ліс тріщить. Прилетіла змія і каже:

— Будем ся бити чи мирити? І сказав він:

— Будем ся бити. Побив хлопець і ту змію.

Нарешті чує він, летить змія з п’ятьма головами. Ліс трішить, а брат його старший спить, нічого не чує. І ту змію побив хлопець. Прилетіла змія з шістьма головами і питається:

— Будем битися чи миритися?

— Будем битися, — сказав хлопець та побив і ту змію.

Так прилетіло по одній аж дванадцять змій, і він всіх побив. Дуже багато крови було, і загасила та кров йому вогонь. А брат спить.

Тоді той хлопець вилазить на дерево і далеко в лісі видить вогонь. Зліз він з дерева і біжить трап того вогню взяти. Прибігає туди, кругом лежать дванадцять збуїв, а всередині вогонь горить. Він поволі межи тих збуїв зайшов, узяв вогню з поліном і тікає. А оден збуй пробуджується і каже:

— Тут хтось межи нами був. Дивися, побіг з вогнем. Той вогонь він від нас узяв.

І вони всі посхоплювалися, зачали бічи за тим вогнем. Хлопець прибіг на цвинтар і розпалив свій вогонь. А збуї ще ліпше видять, де він. Прибігли й кажуть до него:

— Нащо ти брав від нас вогонь? А він їм:

— Я лиш трохи взяв від вас вогню, я весь не забрав.

— А ти знаєш, ми тоти, що людей убиваєм. І тебе вб’єм, бо ми є дванадцять збуїв, а ти сам оден.

А хлопець як бере свою шаблю, як підскакує до них, як зачинає їх бити, так усіх дванадцятьох і побив. Та й збудив брата, і пішли оба додому.

Походження та примітки

Українські народні казки у 40 книгах

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Торговиця, Городенківського району, Івано-Франківської області
8 вересня 1987 року
Оповідач: Новосильський Іван Васильович (1911 року народження)
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.