На святий вечір
Українська народна казка Покуття
Мав батько двох синів. Одному синови краще жилося, в него було менше дітей, а другий був бідніший і мав дев’ятеро дітей. Менше землі він мав, не мав з чого дітей прогодувати. А багатий його брат не хотів з ним зділюватися. «Нащо тобі було тих дітей так багато?» — казав старший брат.
Але наближаються Різдвяні свята, і бідний брат не має що зварити. Куті на Святий вечір не має і хліба не має з чого спекти. Та й каже: — Я піду до свого багатого брата молотити. Може, він мені щось дасть, може, щось заплатить. А той каже:
— Десь пізніше, перед святами прийдеш. І відправив його.
Наближається Святий вечір, цей не може ніде нічого дістати.
— Піду, — каже, — до брата молотити. Може, трохи вкраду тої пшениці в постоли, трохи в кишені насиплю, би-смо мали хоч на кутю для дітей.
Каже жінка:
— Йди.
І так жінка бога просить, би чоловік щось розжився. А той не чекає вечора, би брат ішов вечерю брати, каже вже йти додому.
— Бо то вже скоро вечір буде, то як ти тут будеш?
Той бідний позмітав пшеницю, позбирав, поклав ціп у куточок та й пішов. Нічо’ йому той не дав. Щось трошки заплатив грішми. Приходить він додому та й каже жінці:
— Трохи маю пшениці в постолах і в кишенях.
Та як став ту пшеницю витрясати з кишень і з постолів — майже відро пшениці. Пішла жінка жорнувати в жорнах, а чоловік пішов вогню шукати. Взяв з собою ліхтарню, би запалив, у кого буде вогонь. Хоче принести додому, би було чим розпалити в кухни.
Йде він по дорозі і здибає якогось старого дідуся. Той дідусь йому каже:
— Іди тою стежечкою у ліс. Туди, туди. Та буде на купі грань, і ти собі запалиш.
Прийшов він до тої грани, а вона не палить. То було справжнісіньке золото, але він не знав, що то золото. Набрав його всюди: в пазуху, в кишені. І приніс додому.
Коли зварили вечерю, той дідо приходить до них і проситься на вечерю. І переночувати. Він приймив його, переночував дідо.
А після свят вони пішли з тим золотов і накупували собі всього, що треба. І розбудувалися, і дітей вбрали. І файно вони жиють.
А той багатіщий брат приходить до него й питає:
— Скажи мені, що ти робив, що так розбагатів? А він каже:
— Та нічого. Якийсь чоловік, — каже, — справив мене, де я маю вогню взяти. Та й приходив він до мене повечеряти, вечеряв і переночував.
От, — каже, — який до мене чоловік приходив. А з того вогню зробилося золото.
Але треба чекати рік, аби був Святий вечір. Нарешті дочекався він, пішов на Святий вечір за вогнем, той самий дідо справив його на тото золото. Набрав він собі в пазуху тої грани, попікся. А дідо ще тикнув йому два великі роги на голову. Він іде, дивиться, а все його забудовання горить. Він хотів ускочити в хату та винести з хати якогось маєтку, гроші винести, а то роги не пускають. Він усе тими рогами в стіну та в двері. І так усе в него пропало. І на тім сій казці конець.