Українські народні казки

Нагорода

Українська народна казка Поділля

Жили у невеликій хатці на високій скалі чоловік і жінка. А внизу, під скалою, жив старий дідок. Він був самотній, ніхто до нього ніколи не заходив. Вся сім’я його вимерла і ніхто не знав, яким він був чоловіком, та вважали, що злим і недобрим.

Одного разу у лісі неподалік від їхнього дому полював прекрасний принц. Тут його застав сильний дощ. Він і зайшов до хатки на скалі, щоб заховатися від дощу.

А в чоловіка та жінки, які тут проживали, підростала донька-красуня. Вона дуже сподобалася молодому принцові. Вони покохали один одного і вирішили одружитися. Домовились про весілля, а слуга в день весілля каретою мав приїхати за нареченою, щоб привезти її до палацу жениха.

У принца була молода зла-презла служниця. Вона за всяку ціну хотіла одружитися з принцом. От вона і вирішила ще до весілля помститися нареченій, погубити красуню, завдати їй невимовного болю. Вона намовила вірних їй таких, як сама, слуг, щоб ті впіймали дівчину, відрубали їй руки-ноги і залишили пропадати в лісі. Ті так і зробили, як просила служниця. Руки і ноги дівчини вони забрали з собою і віддали служниці.

Лежала, лежала безнога і безрука дівчина край дороги, аж поки не надійшов старенький дідок, який жив у хатці під скалою. Він і забрав нещасну до свого дому. Вона розповіла, що з нею трапилось. Дідок нічим не міг розрадити її, а вона сказала:

— Спасибі, що забрав мене нещасну, бо батькам не перенести такої біди. Побачити мене таку для них — все одно, що померти. Будемо самі рятуватись, випробуємо сили, про які я нікому не розказувала. Я зараз буду сміятись, а ти збирай золоті монети.

Хоч як боляче було дівчині, та вона сміялась. А золоті монети так і сипались з її очей. Не могла вона стримати сліз і заплакала, але в цей час уже сипались срібні монети. Всі їх позбирав дідок, жодної не взяв собі, а зв’язав у вузлик і слухав, що далі говорила знесилена дівчина. А вона сказала:

— Піди на базар і купи мені руки і ноги у молодої гарної дівчини, яка їх буде продавати.

А їх на базарі продавала зла служниця. У неї дідок їх і купив. Приніс руки і ноги, покропив росою з квітів, пришив до прекрасного молодого тіла дівчини, вони й приросли.

Засміялась дівчина і дорого заплатила дідусеві за допомогу — з радості лише золоті монети сипались на долівку.

А у замку готувались до весілля. Двічі карета приїжджала до дому нареченої, та її там не було. Батьки не знали, де їхня дочка. Служниця готувалась до весілля, не підозрюючи, що красуня-наречена вижила. Та коли одягла біле плаття, воно взялося червоними плямами. Вона злякалась, побачивши такі переміни. І недарма.

Тим часом молода наречена сама йшла до замку. Радісно зустрів її принц.

Злякалася служниця, все розповіла, що хотіла скоїти і що вже зробила. Розсердився принц, наказав прив’язати її до дикого коня і пусти його в степ. Так і зробили. Нікому не було жаль підступної злої дівчини.

Своїх стареньких батьків і дідуся вони взяли до замку, де доживали ті в достатку свій вік.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

28 (5980). Нагорода за добро. СУС —. Записано 2008 року. Суліменко Лідія Іванівна (1935). Хмельницька область, Деражнянський район, Вовковинці