Українські народні казки

Названий батько

Українська народна казка Полтавщини

Жили собі три брати і не було в них ні батька, ні матері. А дома теж не було нічого, ні худоби, ні навіть хати. От вони й думають: підемо до когось у найми. Ідуть по дорозі і думають: «Якби нам бог дав хорошого хазяїна». Ідуть та й ідуть, а їм назустріч іде дід, старий-старий, та й питає:

— Куди ви йдете?

А вони й відповідають:

— Та хочемо до когось у найми піти.

— А хіба у вас нема ні хазяйства, нічого?

А вони відповідають:

— Нема нічого, якби до хорошого чоловіка в найми піти, ми б йому по правді робили і любили, як рідного батька .

— Добре, — відповів дід, — ви мені будете за синів, а я буду вашим батьком. Якщо ви мене будете слухати, то я з вас людей пороблю, і щоб ви жили і з правдою не розминалися.

І от вони ідуть додому по темному лісі. Ідуть, ідуть, тоді й бачать хатку красиву, біленьку, з вишневим садочком, красними квітами обсаджені, а з тієї хати виходить гарна дівчина, а сама як квіточка. Глянув на неї старший брат та й каже:

— Коли б мені цю дівчину посватати, та щоб були в мене воли та корови.

А дід-батько й каже:

— Ну добре, ходім сватати. Будуть у тебе і воли, і корови.

І посватав названий батько старшого брата і той зостався там. Ідуть уже втрьох, ідуть і бачать, що стоїть хатка красива, ставок і млин.

От каже середній брат:

— Якби мені таку дівчину і млин, я б з нього ніколи не виходив, робив хліб і всім вбогим людям роздавав.

І зостався там середній брат. От ідуть уже вдвох, коли бачать, хатка вбога стоїть, а біля неї дівчина така красива, як ясна зіронька, але убога, що латка на латці.

— Якби мені цю дівчину в дружини, то робили б ми, і хліб, і воли б у мене були, і про вбогих людей піклувалися.

— Ну добре, тільки про правду не забувай.

Оженив і третього. Та й пішов собі дід додому. А через який час думає: «А чому б мені не піти та не провідати своїх синів?». От іде собі до старшого сина. Прийшов та й говорить:

— Дайте мені хоч трішки хліба перекусить.

А син і говорить:

— Ти ще не дуже старий, сам можеш собі на хліб заробити.

Обернувся та й пішов. Коли бачить — загорілася їхня хата. Думає: «Піду до середнього». Прийшов та й говорить:

— Дай, будь ласка, мені хоч трішки хліба.

А він говорить:

— Нема у мене хліба, ще сам собі муки не намолов.

Пішов собі далі, коли бачить його хата загорілася і млин. «Ну, — думає, — піду до меншого сина, може, той мені трішки хліба дасть». Прийшов та й говорить:

— Сину мій, дай мені хоч трішки хліба.

А менший син говорить:

— Заходь до нашої хатинки, там тебе жінка нагодує.

Зайшов до хати, а там стоїть жінка та й говорить:

— Сідайте.

Нагодувала його, принесла з комори одежу, а коли переодягала його, то побачила на грудях шрам та й запитала:

— А що це у вас за шрам?

А він і відповів:

— Це шрам, від якого я скоро можу померти.

— О Боже, — відповіла жінка, — і ніяких ліків нема?

— Є, — відповів старий.

— А які:

— Та потрібно, щоб сам хазяїн підпалив свій будинок, і щоб усе згоріло, а потім тим попелом посипати цю рану. Але ніякий добрий чоловік цього не зробить.

Жінці і чоловікові стало його дуже жаль і вони згодилися. Чоловік сказав, щоб жінка виносила дітей, і вони підпалили свій будинок.

А жінка відповіла, що другий будинок можна нажити, а друге життя уже не наживеш.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

259 (5034). Названий батько. СУС —, низка варіантів. Записано 2008 року. Рева Людмила Григорівна (1952). Полтавська область, Семенівський район, Степанівка

Названий батько

Українська народна казка Полтавщини

Жили чоловік і жінка. Жили бідно, але були совісні, трудолюбиві, привітні до людей. Виростили трьох синів, добре їх виховали.

Прийшов час,батьки померли, і залишилися сини самі. Коли мати помирала, то гукнула синів і сказала:

— Будьте совісні, до старшого й меншого уважні й привітні.

Сумно їм стало без батьків і пішли вони шукати щастя. Йшли довго-довго, і якось їм стрітився дідусь старенький. Привітались вони, низько по-клонившись до нього. А той дідусь їх і питає:

— Діти, де ви йдете? Хто ви такі?

— Ми йдем у світ шукати щастя. У нас померли батьки, ми сироти. Будьте нам названим батьком!

І пішли вони вже вчотирьох. Пройшли багато шляху, коли бачать — розкинулось село, на краю стоїть гарна хатина, а біля неї ходить дівчина, гарна, чепурна, в червоному намисті. Старший брат і каже:

— От якби мені засватати цю дівчину, то ми б так гарно господарювали.

— Ну що ж, коли твоє бажання, то так і зробимо.

Посватали ту дівчину, потім відгуляли весілля. Старший брат залишився. А ці троє пішли далі.

Йшли вони довго-довго, коли бачать знову якесь село. Зайшли вони в те село, і бачать стоїть хата, гарна, чиста, вибілена. По двору ходить дівчина, красива та хороша. От середній брат і каже:

— Оце якби мені посватати цю дівчину, то я б щасливий був.

Сталось як бажалось. Відгуляли весілля, залишився і цей брат. А ці двоє пішли далі.

Ідуть довго-довго, бачать стоїть хата у садочку, а там стоїть хороша-прехороша дівчина, тільки бідненька і таке ж було й господарство. Найменший брат і каже:

— От якби мені засватати цю дівчину, то ми б жили щасливо.

Справили весілля, і найменший брат лишився. Пішов названий батько сам, наказавши кожному із синів жити по совісті, не лінуватись.

Пройшов час, і батько вирішив подивитися, як сини живуть. От прийшов він до старшого сина. Глянув — господарство доглянуте і сам заможній, жінка — господиня добра. Перекинувся він старцем. Прийшов у двір і просить милостиню. Син не дав нічого, а жінка навіть вигнала з двору.

Вийшов він сумний, відійшов трохи, а потім озирнувся, і те хазяйство взялося вогнем.

Пішов далі названий батько до середнього сина. Цей теж добре веде господарство. Попросив милостиню батько, перекинувшись знову старцем, і тут не дали нічого, вигнали з двору. Вийшов дід тихенько з двору, відійшов трохи, оглянувся на господарство, і воно враз спалахнуло полум’ям.

— Піду до найменшого сина, чи той знайшов щастя? — каже батько.

Приходить до хати, бачить господарство хоч і бідне, але чепурненьке. Зайшов він у двір, як і раніше перекинувшись старцем, а жінка найменшого

сина каже:

— Заходьте до хати, відпочиньте.

Пригостила його обідом, потім постелила постіль. Коли дідусь відпочивав, господиня побачила у нього велику рану на грудях.

— Що це за рана, дідусю? Чи немає якихось ліків від неї?

— Це рана така, що якщо хтось підпалить своє господарство і як згорить воно, потрусити тим попелом, тоді вона заживе.

Погукала жінка чоловіка і стала казати за дідову рану. Він усе зрозумів, Забрали вони дітей і запалили будинок разом з усім пожитком. Зібрали потім попіл, потрусили на рану — рана справді загоїлась.

Дідусь подякував, що врятували його. Не встиг він договорити, як все синове господарство стало на місце, і було воно ще гарнішим, ніж раніше.

А був це не простий дідусь, а чарівник. Він вивірив, чого навчилися сини і хто справді знайшов щастя.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

287 (7118). Названий батько. СУС —, низка варіантів. Записано 2009 року. Папка Олена Олександрівна (1939). Полтавська область, Великобагачанський район, Зугрес

Названий батько

Українська народна казка Чернігівщини

Зосталися три брати сиротами, ні матері, ні батька. А вдома нічого в них не було, от і пішли найматися. Іде по дорозі дід старий, борода біла. Зустрів братів та й питає:

— Куди це ви, діти, йдете?

— Найматися.

— Хіба у вас свого хазяйства нема?

— Нема, — кажуть, — от якби до доброго чоловіка в найми попасти, то ми б йому по правді служили і за рідного батька його мали.

Тоді дід і каже:

— Якщо так, то будьте мені синами, а я вам — батьком. Слухайте мене, то вас я в люди виведу, навчу, як жити, щоб з правдою не розминатися.

Послухали вони того діда та й пішли за ним. Коли бачать, аж стоїть хатка чепурна, а з неї вибігає дівчина гарна, як квіточка. От пішли вони сватати ту дівчину за старшого брата.

Відгуляли весілля і залишився старший брат хазяйнувати, а ті два пішли з дідом далі. Наказав дід старшому братові, щоб з правдою не розминався.

Ідуть, коли знову стоїть хата, а коло неї млин, і ставок, і дівчина хороша.

Посватали її за середнього брата та й відгуляли весілля. Каже йому дід:

— Живи, синку, щасливо, та не забувай за правду.

Ідуть далі, коли бачать, стоїть хатка вбога, а біля неї дівчина, як зірочка. Оженив на ній дід наймолодшого сина, наказав і йому за правду не забувати та й пішов собі.

Живуть брати. Старший розбагатів, та скупий став такий, що страх. Середній теж розбагатів, наймитів найняв. А найменший так собі живе. Коли має, то й з людьми поділиться, а нема, то й так буде.

Вертається дід-батько подивитися, як його сини живуть, чи з правдою не розминаються. Приходить до найстаршого брата старим старцем і просить шматок хліба. А той каже:

— Не такий ти ще й старий, можеш собі заробити.

Одійшов дід з версту, оглянувся, а все добро так і запалало. Пішов він до середнього брата, а той у млині сидить. Попросив дід борошна, бо нема чого їсти, а той каже:

— Я ще й собі не намолов. Багато вас таких тут вештається.

Одійшов дід, оглянувся і все згоріло. Приходить він до третього сина. А той живе бідно, хатка невелика, але чистенька. Попросив дід шматочок хліба. Запросив син його до хати, а жінка як глянула, що він такий обдертий, то аж руки заломила. Дала йому чиста одежину, дивиться, а на грудях у діда рана велика.

— А від чого у вас така рана велика? — питають у діда.

— Це рана, від якої мені скоро смерть буде. Якби знайшовся хазяїн, який підпалив би своє майно, а тим попелом присипав мені рану, то вона б і загоїлася. Та нема такої людини на світі.

Повиносили тоді чоловік з жінкою з хати дітей. Глянув чоловік на хату і шкода йому стало, а глянув на чоловіка, то аж серце крається. Взяв та й підпалив. Так ураз полум’я здійнялося, а на місці хати з’явилася нова та гарна. А дід тільки посміхається.

— Бачу синку, що тільки ти з правдою не розминувся. Живи щасливо!

Тоді чоловік впізнав свого названого батька, кинувся до нього, а той пропав.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

210 (5264). Названий батько. СУС —, низка варіантів. Записала Шакун Ірина 2008 року. Шакун Уляна Григорівна (1940). Чернігівська область, Менський район, Гусавка