Українські народні казки

Найменший син і його коник

Українська народна казка Гуцульщини

Було дванадцять братів. А тринадцятий хлопець, наймолодший брат, сказав свому татови купити йому коника, бо він не годен так багато пішки ходити. І купив тато хлопцеви коника-віщуна. Ніхто не знав, що то віщун, але коник заговорив до хлопця людським голосом.

Сів хлопець на коника і приїздить із своїми браттями до дідича. І говорить наймолодший брат:

— У мене є дванадцять браттів. Чи ви би приймили нас усіх на роботу?

І дідич приймив їх на роботу: того до коней, того до товарят. А цього наймолодшого, що з коником, поставив, аби йому їсти варив. Бо дідич не мав жінки.

За якийсь час тоти браття зненавиділи його.

— Ми тяжку роботу робимо, а він собі в дідича легко робить і їсть, що хоче.

І зачали вони дідичеви говорити:

— Цей хлопець може встарати вам, що вам май важніше.

А дідич йому каже, щоби він йому з моря дівчину привів. Дідич хотів морську дівчину собі за жінку взяти. А хлопець пішов д’коникови та й плаче. Розказав він коникови свою біду, а той каже:

— Скажи дідичеві, аби дзеркало велике купив. Та й нові чоботи вшив, і хустину, і вбрання купив, аби ту дівчину файно вбрати.

Хлопець пішов до дідича й сказав:

— Аби чоботи були нові, велике дзеркало, костюм — геть усе щоб було, аби ту дівчину файно вбрати.

І дідич це все постарав. Коник каже хлопцеви:

— Сідай на мене і поїдемо д’Чорному морю. Приїхали вони д’Чорному морю, а коник каже йому:

— Ховайся в лози, а я буду бігати попри море і їржати. І поклади коло моря дзеркало й один чобіт.

Хлопець поклав коло моря дзеркало, один чобіт і цілий костюм. І ще сказав йому коник:

— У Чорнім морі е кобили, а чорноморська дівчина їх пастушить. Коник бігає попри Чорне море і їрже. А кобили вибігають з моря, такі великі, чорні. Вибігають і давай його кусати. А дівчина вийшла заганяти їх назад у Чорне море. Та й уздріла дзеркало й костюм. І зачала вбиратися. Убралася вона, взувається, а чобіт лиш один. Вона той чобіт натягає на одну ногу, а друга боса. Вона з тої ноги стягає та на другу кладе — та бо ця нога боса. Тоді забиває обі ноги в один чобіт. Як забила обі ноги, так утечи вже не годна. А хлопець прибігає і ловить її, коник прибігає д’нему і паде на передні коліна. Сідає він з тою дівчиною на коника і їде до дідича. Хлопець привозить морську дівчину та й каже дідичеви:

— На тобі таку жінку, що ні полька, ні жидівка, ні русначка — ніяка.

А дівчина говорить:

— Ти мене взяв, а в мене в Чорнім морі кобили недоєні. Треба їх привести сюди, аби я їх подоїла.

Їде хлопець знов до стайні т’коникови. І каже:

— Біда, конику. Треба забрати з Чорного моря кобили цеї дівчини. А коник йому каже:

— Їдьмо д’Чорному морю, бо вона там лишила трастівку, що нею заганяла в море кобили.

Поїхали вони знов д’Чорному морю, бігає знов коник понад морем та й їрже. А хлопець бере ту трастівку та й дзеркало і сідає на коника. Одна кобила вибігла з моря. А коник сказав:

— Аби-с цю кобилу ударив трастівкою, то вона піде за нами, а всі — за нею.

Як вийшли з Чорного моря дванадцять кобил, то зачали за цим коником бігати та кусати його. Коник з хлопцем бігає помежи ті кобили. А хлопець направив на ту першу кобилу дзеркало. Вона побачила себе в дзеркалі і підбігла до него зовсім близько.

— Бий її трастівкою! — крикнув коник. — Тоді вони всі побіжать за нами до дідича.

Він ударив ту кобилу трастівкою. Коник вирвався з-межи тих кобил і зачав тікати, за ним кинулася та вдарена кобила, а всі інші — за нею.

Пригнав він ті кобили, зайшли вони до загороди. Та й каже хлопець тій дівчині:

— Маєш кобили. Іди та дій. А вона говорить:

— Ти меш доїти, а я не буду.

Він біжить т’коникови та й знов радиться:

— Що робити?

А коник йому каже:

— Бери ту трастівку і сідай на мене. Я буду бігати помежи кобили, а ти кожну кобилу бий трастівкою. І вона стане, як укопана, не рушиться нікуди.

А дівчина з хати дивиться, як цей буде доїти кобили. Кобили стоять, як камінь, не рушиться ні одна. Він закликав своїх браттів, і кобили швидко подоїли, надоїли великий котел молока. А дівчина йому каже:

— Молоко має варитися, а ти маєш у нім ся купатися.

Вона так каже, бо на него сердита, що він привіз її такому старому дідичеви.

Поставили молоко на вогонь, а молоко кипить. От вона й говорить до хлопця:

— У цім молоці меш ся купати.

Хлопець біжить до коника і радиться, що робити. А той йому говорить:

— Розбирайся й купайся в молоці. Але, — каже, — мене заклич, аби я з тобою попрощався.

Він розібрався коло того котла з киплячим молоком. Привели коника. Коник йому тихо сказав:

— Аби-с не скакав у молоко, поки я на него три рази не подую. Хлопець говорить до коника:

— Конику, прощай мене!

А коник дує, щоб молоко холодне стало. Хлопець другий раз сказав:

— Конику, прощай мене!

А коник далі фуркотить по молоці. І третій раз сказав хлопець:

— Конику, прощай мене!

Коник ще раз подув на молоко, і хлопець у то молоко скочив! Скупався і став більший, здоровіший і файніший, як був. А вона взяла та й заплакала, та дівчина.

— Ти не міг мене взяти за жінку, а таком старому дідичеви привіз? А дідич як на це подивився, що вона сплакала за хлопцем, та й каже:

— І я ся скупаю.

Вона сказала, щоб молоко знов ставили на вогонь, аби скупався дідич. Молоко кипить, дідич сказав привести свого коня, того, що все був у него під верхом. Привели коня, дідич розбирається і каже:

— Конику, прощай мене!

Як хлопець казав, так і дідич каже свому коневи. А кінь не дує, а гребе ногою. А дідич повторив три рази слова «конику, прощай мене» та як скочив у той котел, то лиш кісточки спливли, і будьте здорові!

А молоді лишилися вбоє на дідичевім господарстві. Сказала вона:

— Я тобі буду жінка, а ти мені — чоловік, бо ти мудріший, як той дідич.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Баня-Березів, Косівського району, Івано-Франківської області
21 вересня 1986 року
Оповідач: Томащук Михайло Васильович (1910 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.