Найшла коса на камінь
Українська народна казка Покуття
Були чоловік і жінка, мали трьох синів. Батько помер, мати померла, лишилися три сини сами. Найстаршому було десять років. І біда була, не було з чого жити. Пішов найстарший у найми. Приходить до одного багача. Питається багач:
— Куди ти, хлопче, йдеш?
— Іду, би десь ся наймив.
— Будеш у мене. Але би-с не гнівався. Бо буду рубати тобі носа. То бери снідай. І бери лопату, ґралі. І цілий хліб з собою бери. І бери з собою пса, і йди в поле гній розкидати. І роботу би-с робив, і пса би-с погодував, сам наївся і додому хліб цілий приніс.
Хлопець став і подумав: «Як це так можна зробити: пса погодувати, самому наїстися і хліб цілий додому принести?» Пішов він у поле, розкидає гній, а пес утік додому.
Приходить хлопець увечір додому, приносить цілий хліб, кладе на стіл. Жінка багача зварила вечерю, сіли вечеряти. А в багача була дівчинка дворічна. Каже він наймитови:
— Дитина хоче надвір. Винеси її.
Наймит постояв коло дитини надворі, вносить її до хати. А вони вже повечеряли, вже все з’їли, нема вже що їсти. Каже багач:
— То що ти, хлопче, гніваєшся?
А хлопець каже:
— Як не гніватися? Цілий день робив голоден і вечеряти не даєте. І багач йому врубав ніс. І пішов хлопець додому без носа.
Пішов і другий брат до того багача служити — то саме з ним багач зробив. Іде вже наймолодший брат. Іде, чує, в корчмі співають пияки. Повертає хлопець до корчми, а той багач там є. Питається багач:
— Куди ти йдеш, хлопче?
— Іду служити, — каже.
— Будеш у мене служити.
І пішли вони обидва до багача додому, переночував він, дав йому багач поснідати і каже так:
— Бери лопату й ґралі. І пса, і хліб цілий. Би-с пса нагодував, сам наївся і хліб додому цілий приніс. І розкидай у полі гній. Але би ти не гнівався, бо врубаю носа.
А хлопець каже:
— Добре. Але би й ви ся не гнівали, бо й вам урубаю.
Пішов хлопець, розкидає гній, зголоднів, сів їсти. Розкроїв хліб, м’якушку видовбав, нагодував пса, сам наївся. А в шкірку напхав бур’яну, стулив докупи, і цілий хліб.
А багач каже до свої жінки:
— Видко, він пса прив’язав, бо скілко наймитів було, від усіх пес тікав, а від цего не тікає.
Ввечір приходить хлопець додому, кладе на стіл цілий хліб. Багачева жінка зварила вечерю, посідали вечеряти, а багач каже наймитови:
— Винеси дівчину надвір та випороши її.
Він відніс дівчину до хорім, роздер на дві частини і повісив на драбину. А сам прийшов до хати, сів і їсть. Питається багач:
— А де дитина, хлопче?
— Ви казали випорошити, то я випорошив і почепив у хоромах на драбині.
Подивився багач до хорім — дитина мертва. Питається хлопець:
— Що, гніваєтеся, вуйку?
— Нє.
— Ну то й я нє, а вуйна як собі хотять.
Подумав багач: «Біда». На другий день каже він наймитови:
— Займеш свині пасти.
Займив хлопець свині на млаку. Пригріло сонечко, хлопець подумав:
«Як би ці свині попродати?» А дорогою їдуть купці. Багато фір. І крикнув хлопець:
— Ей, купці! Купіть у мене свині. Стали купці, подумали.
— Хлопче, це ж не твої свині. Це ж якогось багача або пана. А хлопець каже:
— Чи багача, чи пана, але я вам продаю. Але тілко без хвостів.
Зігнав хлопець свиней докупи, купці склали їх на фіри, хвости повідрубували й дали хлопцеви, заплатили й поїхали. Хлопець позатикав свинячі хвости у намул, а сам біжить додому, аж язик вивалив.
— Вуйку, вуйно, ходіть! Всі свині потопилися в намулі, лиш хвости видко.
Зібралися багач з жінкою, біжать. Приходять, а свиней ані одної, тілко хвости. Потягнув багач за оден хвіст — нема свині, потягнув за другий — нема. А хлопець йому каже:
— Вуйку, доки я додому, доки з дому, то, може, свиней щось поїло? То ви що, вуйку, гніваєтеся, може?
А вуйко сказав:
— Нє.
— Ну та й я нє. А вуйна як собі хотять. На третій день багач каже:
— Підеш, хлопче, у поле орати. А я тобі буду їсти носити. Поїхав хлопець. Орав оден день, орав другий — ніхто не приносить
їсти. Ріже він бика, облупив, пече м’ясо. Пес їсть і він їсть. Через два дні вже нема бика, нема що їсти, ріже він другого бика. А багач каже до жінки:
— Вже минуло шість днів. Піду за биками. Бики не подохнуть, бо мають що пасти.
А хлопець скінчив орати і їде ввечір двома волами додому. Їде через міст, а з-під моста вибігає щезлий і гулькнув на биків. Бики кинулися вбік, і вломилося колесо. Хлопець скочив з фіри і зловив щезлого.
— Тримай, — каже, — снасть аж додому. Приїхає він додому, гримає в браму.
— Ей, вуйку, втворяйте!
А багач лютий, що той не подох. Та й кричить:
— Приїхав, не подох! Най тобі щезлий отворить! А щезлий вчув та й кричить з-під воза:
— Я не годен утворити, бо снасть тримаю! Багач кричить до жінки:
— Жінко! Він ще й щезлого до хати привіз! Не сам приїхав!
Взяв хлопець щезлого за лабу, дав йому два батоги і нагнав його, Жінка дала хлопцеви вечеряти. Бо вони вже його боялися. Багач каже:
— Не носив тобі, хлопче, їсти, бо не було як. Жінка ми заслабла. А хлопець йому каже:
— Вуйку, їсти було що. Я ще й вам лишив там, можете й ви їсти. Вуйку, може, ви гніваєтеся?
Ґазда видить, що нема двох биків, але каже:
— Нє, не гніваюсь.
— І я нє. А вуйна як собі хотять. Каже багач:
— Хлопче, в сусіднім селі храм. Завтра я їду з жінкою на храм. Як буду їхати назад і співати, аби ти мені засвітив, би ми ся з вуйною не перевернули.
— Добре, добре, вуйку, я засвічу.
Багач впряг бики і поїхав з жінкою на храм. А хлопець спить і не спить. Чує, вуйко з вуйною співають. Але ще далеко-далеко. А у вуйка стодола велика, повна пшениці, жита — всього повна. Чув хлопець, вуйко з вуйною уже близенько співають. Він вибіг, сірник у руки і ту стодолу запалив. Стодола горить. А хлопець вибігає з воріт.
— Вуйку, видно їхати? Би ви ся не перевернули. Заїхав ґазда перед хату. А хлопець каже:
— Вуйку, може, ви ся гніваєте?
— Нє.
— Ну то й я нє, а вуйна як собі хотять. Каже ґазда:
— Жінко, біда. Мусим тікати геть від свої хати. Завтра буде рік, як у нас цей наймит служить.
Приніс ґазда могорич і каже хлопцеви:
— Ти в мене добре рік прослужив. Будем справляти празник.
— Добре, най буде. Я буду у вас ще рік служити. Увечір вони попразникували. Каже хлопець:
— Знаєте, вуйку, я не буду в хаті спати. Піду ночувати в стайню. Хлопець лежить у стайні, а ґазда викотив віз і, що може, забирає з хати: подушки, їду. Ґазда пішов до хати, а хлопець за той час заліз собі на возі в подушки і лежить тихенько. Впряг ґазда бики, сів з жінкою на віз і їдуть. І каже він до жінки:
— Добре, що ми збулися біди. Ти дивися, він нам дитину знищив, свині попродав, бики порізав, стодолу запалив. І бог знає, чим би це було скінчилося.
І приїхають вони до річки. Треба переїхати вбрід. Зайшли бики в річку, стали скраю пити воду. Напилися і рушили далі. А вода чимраз більша, більша, і підійшла аж під хлопця. А він каже:
— Вуйку, трошки гайта, бо мене тут замочило! А ґазда каже:
— І ти тут є.
— Є, є, я з вами.
Каже ґазда до свої жінки потиху:
— Ми не годні збутися біди.
Виїхали на другий берег річки, та й каже ґазда:
— Тут будем ночувати.
Та й знов каже потиху до жінки:
— Я його пішлю по воду.
А хлопець вилізає з фіри й каже:
— Вуйку, я йду води принести. Той пішов, а ґазда каже жінці:
— Я йому скажу лягати від берега, і вночі ми його втопимо. Приноси хлопець води. Повечеряли вони. Каже хлопець:
— Я лягаю спати від берега, бо ви боїтеся і вуйна боїться. Полягали вони спати, захропіли вуйко й вуйна. Хлопець вуйну д’берегови, а сам лягає всередину. Чоловік пробудився і каже жінці:
— Втруть його у воду.
Хлопець раз і трутив у воду вуйну.
Рано пробудилися обидва — нема вуйни, лиш вуйко й хлопець. Каже хлопець до вуйка:
— Що, вуйку, гніваєтеся? А вуйко каже:
— Як не гніватися! Дитину роздер, свині попродав, бики порізав, стодолу запалив, жінку втопив. Як ся не гнівати?!
— То дайте ніс, най я вам його врубаю за моїх братів.