Наречена сонця

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Було таке на світі чи не було, а я розповідаю те, що знаю. Далі побачимо, що з того вийде...

Старі люди кажуть, нібито колись на світі завжди сяяв день. Не темнішало ані на мить, бо в небі світили всі разом, і сонце, і місяць, і зірки. Та ще й як світили! Матінко моя, скільки того сяйва лилося на землю! Вона ніби купалася в золоті. І так ясно, так тепло, так щедро жилося тоді! Найкраще все видно в обідню пору.

Грають музики. Всі танцюють. Попереду, як справжній господар та володар небес сонце. За ним царівна-місяць у розкішних срібних шатах. Далі — обидва Лучафери, ранкова та вечірня зорі. А вже за ними безліч дрібненьких зірочок.

Можете уявити собі, що за танок, у якому кружляють такі осяйні дівчата! Володар-сонце був у ті часи бадьорим молодим хлопцем, любив веселощі та жарти. Він завжди сидів на небі, у палаці його повсякчас було повно гостей і веселий господар ніколи не відав душевного болю чи якоїсь тривоги. Це прийшло до нього пізніше, значно пізніше. Але прийшло і до нього.

Добре велося в небі і царівні-місяцю, гордій красуні, яка кохала володаря-сонце так, як тільки можна кохати того, хто дає тепло, світло та й саме життя. І вирішила царівна-місяць будь-що стати дружиною сонця. Хіба в усьому небесному царстві знайдеш наречену, достойнішу за неї?

Але ж у житті часто буває зовсім не так, як ми собі думаємо. Володар-сонце неначе осліп. Він зовсім не помічав ні чудових нарядів царівни-місяць, ні прикрас, які вона надягала тільки заради нього. Не розумів нічого володар і тоді, коли царівна замислено й сумовито говорила з ним про самотність, про те, як гарно жити в парі.

Правду кажучи, володар слухав її й посміхався, але погляд його блукав далеко-далеко по лісових галявинах, де розважалися дівчатка-зірочки.

Царівна-місяць і собі повернула голову в той бік, куди дивився усміхнений володар, але не завважила нікого, окрім дівчинки-підлітка. Худенька, мов лозина, вона несміливо усміхалась йому у відповідь.

Царівну-місяць те ніяк не стурбувало. Дівчинка всього-на-всього якась маленька зірочка, хай, може, й найсимпатичніша з усіх дрібних зірочок. По її білих як мармур плечах розсипалося довге волосся. Воно полум’яніло, мов розпалена мідь. Дівчину-Зірочку звали Дунея. Над усе в світі подобався їй володар-Сонце, але Дунея скоріше ладна згаснути, аніж виказати своє почуття. Вона могла цілими днями стояти і дивитись на нього, і серце її завмирало від кохання. Навіть коли гуляла з іншими зірочками, думка про нього не покидала її ні на мить. Часто на званих обідах у володаря-сонця Дунея співала.

Вона співала й дивилася володарю в очі. Ах, його очі світили їй в самісіньку душу. Дуже скоро володар-сонце і Дунея покохали одне одного і вирішили одружитися.

Що тут зчинилося! Царівна-місяць ходила чорна, як хмара. Невже? Невже він здатен на таке? Відмовитись від неї, царівни, й ожениться з якоюсь бідною зірочкою, хай хоч і з пишним волоссям та чистим голосочком? Бідолашна царівна занедужала. Її гордість, її любов кинуто під ноги. Що ж треба провчити ту нахабну зірочку, котра надумала стати дружиною володаря!

Того дня, на який було призначено весілля, прийшла царівна-місяць на галяву, де подружки зірочки обряжали наречену дівчину Дунею. Вони вже встигли надіти на неї плаття на диво гарне: золотаве, з розкиданими по ньому червоними трояндами — квітами кохання.

— Ну ж бо, відступіться! — наказала царівна дівчаткам-зірочкам.

Небо розверзлося, перед ними зазяяла прірва. Далеко-далеко внизу виднілась земля. Поки Дунея збагнула, що до чого, царівна-місяць непомітно розсіяла чари. Наречена сонця знепритомніла і впала. Царівна зіштовхнула її в прірву.

Тіло дівчини-Зірочки довго падало вниз і довго-довго світилося. Падала вона, падала, а коли досягла землі, то перетворилась на джерело кришталевої води. Царівна-місяць подала знак, і навколо джерела виросли дерева, що заступили своєю тінню воду, щоб володар-сонце ніколи не міг зазирнути у її дзеркальне плесо.

Але дівчина-зірочка, хоч і перетворилась на джерельце, все ж не втратила розум. Побачивши лісову чарівницю Дунея заговорила:

— О ласкава феє, допоможи мені погрітися трішки на сонці. Мені так хочеться побачити свого милого. Сьогодні день нашого весілля.

І розповіла Дунея про все, що сталося в них на небі. Дуже засмутилася фея й вирішила допомогти дівчині-зірочці. Джерело вихлюпнулося з берегів, із нього побіг невеличкий струмок. Вода потекла на схід, де був наречений зірочки. Він, сидячи у цей час на своєму троні, чекав на неї, щоб почати весілля. Побачивши струмок царівна-місяць спробувала спорудити йому перешкоду. Вона схопила камінь зі своєї корони й кинула його поперек річки. Та вода пробила собі в камені ворота й пішла далі.

Тоді царівна пожбурила ще один камінь. Та це нітрохи не злякало Дунею. Бачачи, що всі її зусилля марні, царівна-місяць викидала всі камені зі свого вінця.

Палке кохання підганяло наречену сонця. І настав день, коли вона побачила море. Всією красою сяяв над ним володар-сонце. Чекав на свою кохану.

— Де ти, Зірочко моя з мідним волоссям? Де ти? — кликав її володар.

І тоді, крізь шум води долинув ніжний голос Дунеї:

— Я тут, коханий, — сказала вона. — Хай тут відбудеться наше весілля.

Царівна-Місяць плакала від сорому і страху.

— Прости мені, — благала вона. — Я гадала, що буду тобі парою.

— Ні, — сказав їй володар з гнівом. — Я не можу простити тебе. Я більше не хочу тебе бачити.

Він сів на золотого коня й поїхав самотою понад морем. Уперше настала ніч. Царівна-місяць похопилася й спробувала наздогнати володаря, та ба! Надто пізно. З’явився він аж на світанку. Але на той час царівна вже покинула небо.

А володар побачив Дунею й слухав її пісню про нещасливе кохання. Й відтоді тече по землі вода річки Дунаю-Дунеї, а володар-сонце ходить по небу сам-самотиною.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

146 (5334). Наречена сонця. СУС —, новотвір. Записано 2008 року. Рахуба Лідія Петрівна. Черкаська область, Канівський район, Степанці