Народний цар

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Було в одній родині два сини та дочка Оленка. Старшого сина звали Іван, а меншого — Андрійко. Іван був дуже гордим, самовпевненим та байдужим до людей парубком. Андрій був доброю, лагідною та уважною людиною. Родина була не дуже багата, але роботяща і дружна.

Та ось прийшло на їхні землі лихо. Напав на них дуже лютий та злий підземний цар. Він захопив в полон багато людей. Попала в лапи підземного царя і маленька Оленка. Сум та сльози оселилися в колись веселій родині. І вирішив тоді старший брат Іван піти визволяти Оленку з полону ворога. Сів він на коня та вирушив в небезпечну дорогу.

Багато чи мало пройшов Іван, коли йому назустріч іде старий дідусь і просить хлопця:

— Синку, дай мені води попити та підвези мене до мого села!

— Ще чого! Мені самому води не вистачить та й ніколи мені з тобою возитися, старий! — відповів хлопець.

Довго чи швидко не знаємо, дібрався Іван до підземного царства. А вхід до нього охороняв величезний трьохголовий пес. І почалася кривава битва. Тільки Іван відрубає голову собаці, а на її місці з’являється нова і ще з більшою силою та злістю накидається на хлопця. Розірвав жорстокий пес парубка.

Чекали дома, чекали Івана та Оленку та зрозуміли, що вже їх не дочекатися. Ще більший сум та горе запанували в хаті. І вирішив відправитися на визволення сестри менший брат Андрій.

Багато чи мало проскакав на своєму вірному коні Андрійко, коли назустріч йому йде той самий дідусь, що зустрічався Івану.

— Синку, дай мені води попити та підвези мене до мого села! — попрохав дідусь.

— Будь ласка, дідусю, випийте холодної води з хлібом, що моя матуся пекла мені в дорогу, та сідайте на коня, я вас відвезу додому!

А коли дісталися вони до хатини дідуся, старий і каже парубкові:

— Знаю я, в яку страшну подорож ти відправився і яка небезпека тебе чекає. Я хочу тобі допомогти. Ось тобі чарівний меч, який завжди вбиває ворога і з яким ти ніколи не будеш знати втоми. Це тобі за те, що підібрав мне посеред дороги. І ось тобі жбан з чарівною живильною водою. Поллєш з нього на померлу людину і та оживе. Це тобі за те, що поділився зі мною останніми краплями води в дорозі. Бажаю тобі успіху!

— Дякую вам, дідусю, на добрім слові і за вашу підтримку, час мені вирушати в дорогу!

Довго чи швидко, але дістався Андрійко до печери-входу у підземне царство, яке охороняв трьохголовий пес. Змахнув парубок чарівним мечем і зніс одразу три голови страшному охоронцю підземного царства. І завдяки чарівним властивостям цього меча, голови не виросли знову. Загинув жорстокий та злий пес! А Андрій увійшов в холодні печери підземного царства.

Не очікував на таку зустріч злий, але боязкий та слабкий підземний цар, і сховався від хлопця в самі темні та глибокі свої печери, з яких більше ніколи не виходив.

А Андрійко вивів всіх захоплених підземним царем людей на землю. Була там і люба сестричка Оленка, яка дуже зраділа визволенню та зустрічі з братом. Біля входу в печеру побачили Андрійко та Оленка тіло свого старшого брата Івана. Розплакалася Оленка, а Андрійко полив на брата живильної води і той розкрив очі. Підвівся, наче після довгого сну, здоровий та дужий. Нарешті всі знову разом!

Серед полонених була і дочка царя цієї країни. Вона закохалася в свого визволителя Андрія, і цар з радістю погодився віддати доньку заміж за її рятівника. А коли через декілька років цар помер, новим царем став Андрійко, який правив країною справедливо та чесно, багато добрих справ зробив для простих людей країни. Його називали справжнім народним царем!

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

15 (7164). Народний цар. СУС —. Записала Волосова Єлизавета 2009 року. Волосова Лариса Пилипівна (1949). Дніпропетровська область, Жовтневий район, Дніпродзержинськ