Насмішкувате слово
Українська народна казка Кіровоградщини
Давно те діялося. Побачив один чоловік у лісі красивого оленя. Довго він любувався його красою. Аж той запримітив чоловіка і зрадів, бо вже давно мав намір запитати когось про свою красу. Олень наблизився до чоловіка, став перед ним в цілій своїй огрядності та й питає:
— Чи гарний я?
— Якби не куций, — сказав чоловік.
Олень задрижав з досади і мовив:
— Зроби мені сокирою рану межи рогами.
Та й зігнув голову до чоловіка. Той вагався, але вкінці цокнув сокирою рогатого, а в тій же хвилі бухнула кров.
— Дякую тобі за послугу, — сказав зранений олень, — за рік прийди на це саме місце, я тобі щось скажу.
Та й погнав у кущі, лишаючи широкий слід крові за собою.
В рік жде чоловік на оленя, але вже з рушницею, бо боявся помсти. Незабаром надбіг олень. Поклонився та й каже:
— Подивися, чи рана від твого топора загоїлася.
І схилив голову перед чоловіком. Трепечучи, оглянув чоловік зранене місце, та й каже:
— Загоїлась і лиш маленький шрам лишився.
— Бачиш, — промовив, зітхаючи олень, — рана від сокири за рік загоїлася, але рана, яку в моїм серці зробило твоє насмішкувате слово, не загоїться ніколи.