Не в багатстві щастя
Українська народна казка Поділля
Жив собі в одному селі парубок. І вродливий, і розумний, і до роботи беручкий, але жодна дівчина не хотіла вийти за нього заміж, бо був він бідний.
Вирушив хлопець на інші села шукати якої роботи, щоб трохи підлататися. Ішов він вулицею, та й побачив гарну хату: подвір’я чисте, доглянуте, квітник такий розкішний, що здається, ніби хата виглядає з букета квіток. Зайшов парубок у двір, привітався, поклонився господарям і питає, чи не наймуть його до якої роботи. А господарі ті були старенькі, не мали ні дітей, ні онуків, то й зраділи, що такого гарного помічника матимуть.
Хлопець одразу й до діла взявся. А ввечері, коли старі поснули, почув він, наче хтось ходить по дворі. Визирнув у вікно, аж там дівчина двір замітає, квіти поливає, та така вродлива, що хлопець ще зроду таких не бачив! Вранці хлопець питає у старих, що то за нічна господиня була, але ті лиш посміялися з нього, мовляв, наснилося парубкові, бо ж рідні у них ніякої нема. Хлопець їм більше нічого не сказав. Але й не повірив.
Наступної ночі він знову побачив ту дівчину, і на третю ніч теж. Закохався хлопець у незнайомку і вирішив поговорити з нею. Цілу ніч парубок підглядав за дівчиною, вичікуючи доброї нагоди, щоб підійти. Вже й засіріло надворі. Тільки було хлопець наважився вийти до дівчини надвір, як раптом вона перекинулась у свиню і пішла з двору. Хлопець отетерів.
Ледве дочекав він другого вечора, щоб знову побачити дівчину, і цього разу вже не барився: як тільки побачив її, одразу ж і вийшов до неї, привітався та й сказав, що розкрив її таємницю. Дівчина зашарілася й хотіла утекти, але парубок не пустив і зізнався, що дуже її полюбив і просить стати йому за дружину.
Дівчина тоді розповіла йому, що колись давно, як була вона ще малою дитиною, то пасла на вигоні свиню й плела віночка. Саме тоді біля неї пройшла стара баба, а дівчинка її не помітила й не привіталась. Стара розсердилась дуже (а то була сільська відьма!) й перетворила її на свиню. Батько й мати дуже побивалися за донечкою, коли ввечері вона не повернулася додому. А вона з того часу живе у байраці за селом, а до батьків приходить тільки уночі, потай, коли знову стає дівчиною, і допомагає їм у господі. Отож одружитись вона може тільки з тим парубком, який наважиться повести під вінець свиню.
Хлопець трохи вагався, але любов до дівчини пересилила сором перед людьми за свиню-наречену.
Тож у неділю він убрався, одягнув свині вінок на голову та й пішов до шлюбу. Подивитись на цю чудасію збіглось усе село: хтось жалів парубка, думаючи, що він з глузду з’їхав, хтось хотів схаменути, а більшість кепкували й реготали з нього. Та ледве хлопець перед церквою поцілував свою наречену, як чари зникли, і вона перетворилась на красуню-дівчину у весільному платті, в якій усі впізнали дочку тих старих, до яких парубок наймався. Старі плакали від радості, що знайшлася їхня донечка-одиначка, і тепер їм не загрожує самотня старість, а парубка обіцяли довіку любити, як рідного сина. Того ж дня справили молодим бучне весілля.
Був на тім весіллі молодий неодружений багач, пихатий і заздрісний. Побачив усе те і думає: «У мого батька чотири десятки свиней. Візьму одну, найвгодованішу, одружуся з нею, поцілую і матиму найкращу жінку!»
Так він і зробив. Та тільки його свиня так і зосталася свинею.