Не впусти рака з рота Українська народна казка про тварин
Летіла ворона понад морем, дивиться — лізе рак. Вона хап його та й понесла через лиман у ліс, щоб, сівши де-небудь на гіллі, гарненько поснідати. Бачить рак, що приходиться пропасти, та й каже вороні:
— Ей, вороно, вороно, знав я твого батька і твою матір: славні люди були!
— Угу! — каже ворона, не роззявляючи рота.
— І братів, і сестер твоїх знав, — каже рак, — що за добрі люди були!
— Угу! — гугнить ворона, а рака кріпенько держить.
— Та вже хоч вони і гарні люди, — каже рак, — а тобі не рівня. Мені здається, що й на світі нема розумнішої над тебе!
— Еге! — крикнула ворона на весь рот і впустила рака в море.
От тим-то, як кого одурять хвалою або улесливою річчю, то люди й кажуть:
— Упустив рака з рота.
А як кого остерігають, то кажуть:
— Гляди, не впусти рака з рота.
Не впусти рака з рота Українська народна казка Полтавщини
Летіла ворона понад річкою, дивиться, лізе рак. Вона хап його і несе до високої сосни, щоб сівши на гілля, гарненько поснідати. Бачить бідолаха рак, що справи його кепські, та й каже вороні:
— Ей, вороно, вороно, знав я твого батька і матір, хороші були люди.
— Угу, — каже ворона, а рота не розкриває.
— І братів, і сестер твоїх знав, — каже рак — прекрасні люди!
— Угу, — каже ворона, а рака не відпускає.
— Та хоч і хороші вони були люди, а ти все ж таки і за розумом, і за красою перша.
— Таки твоя правда, — не втрималась ворона та й випустила рака з рота.
Тому як кого одурять улесливою річчю, люди кажуть: «Упустив рака з рота».