Українські народні казки

Не міряй ніч

Українська народна казка Бойківщини

Були три брати, і пасли в горах худобу. І вони ся перепущали: єден ішов щось їсти принести, а два пасли худобу. А давно тримали огень цілий день, щоби було чим розпалювати. Все мусів огень горіти, цілий день і цілу ніч. А прийшла буря і залляла огень. І три брати лишилися без огня. І нема чим їсти зварити, і нема чим одяг підсушити. Стало їм дуже страшно, і вони думають, як огня роздобути. Бо нема чим і межи худобою посвітити. Тоді старший брат каже:

— Іду я на оту гору. Там є огень, бо ся світить. Принесу огень. Пішов. Іде лісом і гукає: «Угу! Угу!» А в лісі йому луна відзивається.

Наблизився він до того огня, бачить, сидить страховисько. Таке величезне, лаби має, як у медведя — такий великий страшний дідо. Хлопець підійшов, поклонився йому, тому страховиську, і зачав просити огня. А той дідо каже:

— Ти вмієш байки-небилиці? Хлопець напудився і повів:

— Ні.

Страховисько його ухватило і кинуло в яму.

Чекають брати брата — нема.

Приходить друга нічка. Середущий брат каже:

— Іду я.

Пішов. І так само йшов, гукав. Приходить він до огня, видить — страховисько сидить коло огня. Підходить ближче, поздоровився і почав просити огня. А страховисько йому каже:

— Ти знаєш байки-небилиці? А він:

— Ні.

— Но, коли не знаєш, то ходи сюди. Влапив його і вер у яму.

Остався наймолодший брат. І братів нема, і нема на кого худобу лишити. Приходить знову ніч, і він теж пішов по огень. Приходить до того діда, до того страховиська, поздоровився і почав питати в діда огня. А страховисько каже:

— Ти вмієш байки-небилиці? А наймолодший брат каже:

— Ти мене не питай байки-небилиці! Віддай мені моїх братів, бо тобі будуть тріщати кости й вилиці.

Дідо увидів, що той хлопець не напудився, і віддав йому братів. Казали старі люде так: не міряй ніч, не міряй воду і не міряй огень.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Либохора, Сколівського району, Львівської області
25 грудня 1990 року
Оповідач: Мелень Муланія Дмитрівна (1937)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.