Не спіши, бо вдавишся

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Заробила циганка трохи борошна та сиру і заходилася на вечерю вареники варити.

Циган сидить на ослоні, латає чоботи. А мале циганча крутиться у мами під руками, то сиру дрібку хватне, то в макітру загляне — голодне дуже.

— Мамо, ну мамо, коли вже ті вареники будуть? — одне питається.

Мати відганяє його від мисок, просить почекати. А воно знай своєї:

— Та коли вже ті вареники зваряться?

— Як тільки мати витягнуть вареники з води, то я по п’ять, по шість хвататиму та до рота, до рота...

Аж тут циган як схопить батога та по спині те циганча:

— А не хватай гарячого, бо вдавишся, бісів сину!

Циганча з плачами сховалося на піч. Мати тим часом подала до столу вареники. Їх швидко розхапали (бо сім’я ж велика), а циганчаті не залишилось. Тепер коли хто спішить, то йому рацівчани кажуть:

— Не хватай, бо вдавишся або не спіши, бо буде те, що циганчаті з варениками!

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

105 (5578). Не спіши, бо вдавишся. СУС —. Записано 2008 року. Кобеляцька Тетяна Дмитрівна (1931). Черкаська область, Чигиринський район, Рацеве