Українські народні казки

Небилиця

Українська народна казка Полтавщини

Давно це було, ще я була маленька, дід парубкував, а батька й на світі не було. Достатки в нас звісно які.

От пішли ми дідом на заробітки. Трапилися добрі заробітки: якби приложив копійок три, то назбиралося б шажків шість. Ото вештаючись по заробітках, ми повернулися, а якраз батько народився. Сидів на печі та вже передкував.

Пішли ми у ліс по дрова на хрестини. Дивимося, аж під лопухом ведмідь лежить. Ми до нього, а він — навтьоки. Ми під лопух, а там кубло, а в ньому шестеро яєць. Ніяк не можемо їх викотити, то я вже ледве в шапку зібрала.

Приходимо додому, а в нас свиня квокче. Так ми й підсипали під неї яйця, а вона висиділа шість волів-соколів. А в нас уже землі Донської розвелося. Хотіли орати, приїздимо, аж лихо тяжке. Вовки внадилися і всю землю виносили, а на тому місці — болото.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

105 (5001). Небилиця. СУС —. Записала Кузьмич Юлія 2008 року. Костина Варвара Марківна (1936). Полтавська область, Козельщинський район, Пашківка

Небилиця

Українська народна казка Полтавщини

Як був я маленький, іду та й іду. Коли чую у вербі пищать печені каченята .Я руку — не влізу, ногу — не влізу. Тоді я весь скрутивсь і вліз, поїв ті каченята, став вилазить — не вилізу. Так я сходив додому, взяв сокиру, прорубав більшу дірку та й виліз .Узяв сокиру за пояс та й іду.

Коли дивлюсь пасеться кобилка. Я сів на неї та й їду. Кобилка тюк-тюк, а сокирка цюк-цюк, та й перерубала кобилку надвоє .Я взяв гілочку з верби та й збив кобилку. Сів та й їду, а з тієї гілочки виросла верба аж до неба. Я по тій вербі поліз на небо. Поки з богом побалакав, то кобилка пішла і вербичку понесла...

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

158 (4806). Небилиця. СУС —. Записала Радченко Ольга 2008 року. Шкурлега Марфа Оксентіївна (1908). Полтавська область, Зіньківський район, Пишненки

Небилиця

Українська народна казка Полтавщини

Мишка побігла в норку.

Де норка?

Вода залила.

Де вода?

Віл випив.

Де віл?

Довбня вбила.

А де та довбня?

Черви поточили.

А де черви?

Кури поклювали.

А де ті кури?

У ліс полетіли,

А де ліс?

Далеко. Квітками заріс.

А де квітки?

Дівчата порвали.

А де ті дівчата?

Козаки забрали.

А де ті козаки?

Весілля зіграли.

І стали жить-поживать та добра наживать.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

166 (4816). Небилиця. СУС —. Записала Бойко Марія 2008 року. Бойко Ніна Федорівна (1948). Полтавська область, Зіньківський район, Шилівка

Небилиця

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Як був мій дід маленький, а батька ще на світі не було, так ми з дідом чумакували. У нас було дві пари волів чужих, а третя не наша; три рижих, а один четвертий. Так ми з дідом ловили по лісу ведмедів. Дід було кілка заструже, а я з-за куща як тюкну на ведмедя, так він з переляку роззявить рота та так на кілка і наштрикнеться. То я ззаду дрючком і закладу, то ми тоді з дідом як заходимось, та так, мовляв, шкуру і знімем.

Так ми тоді як почали з дідом багатіти, та начали орать по печі , і по пічурках , і по запічках, і під припічком, та як виорали дванадцять десятин по печі та по пічурках, так як уродив у нас хліб! Так ми на комині поклали дванадцять стогів. Та як унадились миші; а в нас був кіт здоровий, та як погнався за мишами. Миші під стіг, а кіт на стіг, та так і повалив їх у помийницю.

Так ми з дідом вистругали три токи: на одному молотили мак, на другому так, а на третьому запалили той стовп, що ціпи вішали. А в нас було коров багато! Так за погребом коров доїли, кобилою масло колотили, а молока було так багато, що в море возили.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

87 (5562). Небилиця. СУС —. Записано 2008 року. Рак Наталка Овсіївна (1914). Черкаська область, Чигиринський район, Топилівка

Небилиця

Українська народна казка Чернігівщини

Казки не знаю, а небилицю можу розказати. Та тільки цур не перебивати і «брешеш» не казати.

Було це тоді, як батька ще на світі не було, а ми з дідом на печі вдвох жили. Та добре жили, на комині пшеницю сіяли. Та було у нас п’ять курок дійних, сім півнів бджолиних.

От раз дід дав мені здоровенну копійку да й каже:

— Піди на базар, купи кобилу да сокиру.

Поїхав я, купив найбільшого оселедця та бубликів в’язку, поснідав ловко, а тоді купив кобилу і сокиру. Ув’язався та й поїхав додому. Моя кобила трюх-трюх, а сокира цюк-цюк да й одрубала кобилі ногу.

А я ж хлопець не дурний. Зліз з кобили, одрубав гілку з верби та й прив’язав кобилі замість ноги. Їхав, їхав і зачепилася верба за самісіньке небо. Дивлюся, а там циган лопатою гроші гребе. Я привітався і пішов далі. Іду, а кум Харитон (той, що вмер минулого року) у чугунці сидить. А в тому чугунці смола кипить, а з носа в нього щось сиплеться. Я й питаю:

— А чого це ти, куме, сюди забрався?

— Е, чого. Та того, що при житті табак нюхав.

Я бігом у кишеню та й викинув кисет. Пішов собі далі і зайшов до раю. А там річка сметани тече, над нею дерева ростуть, а на них вареники гречані. Під тими деревами люди лежать та всі в білих сорочках. Чоботи в них дьогтем намазані так, що аж тече. Як хто захоче їсти, то відкриває рот, а вареники самі в рот скачуть.

— А чи не можна й мені прилягти? — питаю їх.

— Тобі не можна, бо ти ще не вмер.

Пішов я назад. Дійшов до цигана, дивлюся — нема моєї верби. Як тепер злізти? Випросив я у цигана полови за гроші і давай плести вірьовку. Сплів таку довгу, що аж до землі дістала. Ліз, ліз, а тут де не взялася чортова руда миша та й перегризла вірьовку. Я й полетів у болото. Загруз так, що лиш голову було видно. Прилетіла дика гуска, змостила гніздо на голові і нанесла яєць. Дивлюся, іде вовчище з довгим хвостом і став яйця їсти. Я як ухватив його за хвоста, так і одірвав.

Стирчу на болоті і горюю. Коли це приходить ведмідь з ще більшим хвостом. Хотів яйця їсти, а я ухопився за хвоста. Ведмідь як рвонув, так і витяг мене з болота. А то я б і досі там сидів і киснув.

Ну, що хороша моя казочка? А як ні, то бери пирога та будь здорова.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

102 (4553).Небилиця. СУС —. Записала Овсієнко Олена Миколаївна 2008 року. Сич Володимир Романович (1937). Чернігівська область, Новгород-Сіверський район, Об’єднане

Небилиця

Українська народна казка Чернігівщини

Товчу, товчу мак, за ступою дяк.

— Дяче, дяче, чого це ти плачеш?

— Миша книжку вкрала.

— А де ж тая миша?

— Полізла під піч.

— А де ж тая піч?

— Вода залила.

— А де ж та вода?

— Воли попили.

— А де ж ті воли?

— Хлопці забрали.

— А де ж тії хлопці?

— Пішли на войну.

— А де ж та война?

— Не знаєм ні ти, ні я.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

162 (4000). Небилиця. СУС —. Записав Микола Зінчук 27 жовтня 2007 року. Компанець Євдокія Сергіївна (1919). Чернігівська область, Носівський район, Плоске

Небилиця

Українська народна казка Чернігівщини

Жив зять Будима і була в нього ряба кобила. Сім день довга, три дні лиса, день біжить, а сім лежить. Пішов зять до власті, попросить

коляски, щоб повезти посвятити паски. Запряг зять кобилу, проїхав крізь могилу, від’їхав на тростці — посипалися з кобили ребра й кості. Коляска розторощилась, паска розтрусилась. Став зять паску собирати і всіх родних споминати і тещу, і сваху, що наділили жінку невдаху. І пішов тещу в гості просити. Теща зятя угостила, з любов’ю по спині вмастила. Зять і плати не схотів та додому полетів. Ловить мушки, пече пампушки, товче гнилиці, пече паляниці. Солому січе — пироги пече. Сіно смаже — пироги маже. Та все докупи складає, тещу в гості визирає.

Пішов тещу в гості просити, юбка в прачках, сорочка в скачках, чоботи в кравця, спідниця в шевця, хомут у лісі, дуга в стрісі. Та й діда дома нема. Вирвала тещу лопушину, підв’язала хвартушину, нарвала лободи, натикала сюди-туди. Хмелем підв’язалась, хороше прибралась. Та як іде до зятя в гості та подивиться, сама сміється.

Прийшла до зятя в гості. Зять тещу вгостив, за стіл посадив до стіни очима, до столу плечима. Загадав тещі мухи щитать. Нащитала сто, двісті. «Отепер, тещо, дам їсти». Запер у катран, тещу за коси та зубами об лаву. «Отепер дам зілля тещі на похмілля». Теща й зілля не схотіла та додому полетіла. «Тікай, діду, з печі, я погрію хоч спину та плечі. Тобі добре в зятя мед-вино пить, а мені не можна й спину нагріть».

А в тещі була сучка-брехучка. Як брехне — теща здихне. Вікна застеляє, двері замикає, проклятого зятя в гості кликати думає.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

181 (4023). Небилиця. СУС —. Записав Микола Зінчук 29 жовтня 2007 року. Луценко Надія Денисівна (1926). Чернігівська область, Носівський район, Плоске