Українські народні казки

Невдатні лови

Українська народна казка про тварин

Зійшлася громада вовків, та й один ся припізнив, а ті роз’їли мершу кобилу. Не дістав він свого паю, вислали го їсти гуси. Він прийшов д гусям, а вони кажуть: «Ми ще не обполоскані, а як ми ся обполощем, меш нас відтак їсти». Гуси пішли водов полоскатися, а він ся лишив на березі, не їв гусей.

Коли він ся поскаргував найстаршому вовкові, тот сказав: «Йди, на царині меш їсти барана». Він прийшов ід баранові, а той сказав: «Коли ти прийшов мене їсти, то ставай там над бердом, а я йду верх берда, та розженуся та й залечу ти нараз усей в рот». Вовк став над бердом, баран розігнався та й ввалив у рот вовка, но тот ся перевернув у бердо. Полежав, встав та й каже: «Хто ж чув нараз їсти цілого барана!»

Пішов відти до старшого, а тот каже: «Йди ж відтіль, там пасуть на полі коні, та й меш їсти коня». Пішов він до коней. Каже до коня: «Маю тебе їсти». — «Як ти маєш мене їсти, то перший раз маєш підкови обірвати, з підкови не меш їсти». — «Як же я маю відорвати підкови?» — «Вийди там над бердом та й станеш, я тобі подам підкови до зубів, та й потягнеш і відорвеш». Пішли над бердо. Вовк роззявив рот, кінь врізав по роті, а вовк но ся перевернув.

Ледве вовк стямився та й погадав: «Який я коваль, ци що, пощо мені без кліщів, без клевця рвати підкови! Ци ж я не дурний? Мав я їсти гуси — не їв; мав їсти барана — не їв; мав їсти коня — не їв; ци ж я не дурняк?!» Відійшов у ліс та й так коло дуба сів та й це собі говорить: «За це, що я такий дурний, то варт я, щоби мені утяти хвіст!» За деревом стояв чоловік та й чує тоту бесіду; вхопив сокиру та й тот хвіст утяв! Вовк ся зірвав та й пішов.

Чоловік робив свою роботу у лісі. Аж дивиться — йде громада вовків. Спудився та й поліз на дуба. Вовки заздріли та й стали гадати, як би чоловіка дістати. Урадили, щоби куций тот став зісподу, а они один на одного аби лізли д горі в дуба. Як зачали лізти, то уже наблизилися ід тому чоловікові. Чоловік вздрів, що не жарт, сказав: «Що кому буде, то буде, а куцому такий ся упаде за всі!» Куций ся погадав, що вже голодував, набили ся го баран, кінь, втяли хвіст, та й іще щось буде? Як удрав ногами до́втіки, всі вовки попадали, розбіглися, а чоловік виратувався та й так ся роздів з вовком!

Походження та примітки

Невдатні лови. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — 122. Зап. Л. Гарматій в 1902 р. у с. Голови Косівського пов. (Гуцульщина) від М. Зеленського. Українські народні байки (звіриний епос). Т. І—II. Зібрав Володимир Гнатюк. — «Етнографічний збірник», т. ХХХVІІ-ХХХVІІІ, Львів, 1916., стор. 64—65.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.