Українські народні казки

Невчасний жаль

Українська народна казка про тварин

Мужик їхав з ярмарку на двох підводах. Осел віз пшеницю, а кінь віз деякі покупки по мілочі і мужика. Осел не довіз і на половину дороги, почав приставать; невмоготу йому була така поклажа. Осел каже коневі: «Будь ласкавий, підсоби мені, пожалуста, а то я підорвусь і здохну!» Кінь не звернув уваги на осла, з досадою промовив: «А мені що до того, що ти здохнеш? Туди тобі й дорога».

Проїхали вони з півверстви, осел затинявсь і впав. Мужик кинувсь до осла, а з його уже дух вийшов. Мужик тоді взяв ніж, обідрав осла, кожу положив на віз. Потім упріг коня в той віз, що з поклажою, і до того воза причепив другий віз, який був з дрібною покупкою.

Кінь з великою натугою тяг ті два вози. Тут-то він схаменувсь: «Ех, було б підсобить ослові, не довелось би мені таку важку поклажу тягти! То б ми вдвох везли все, а тепер я один за двох везу та ще й ослову шкуру в додаток!»

Походження та примітки

Невчасний жаль. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — . Зап. П. Тарасевський в м. Шебекіно Бєлгородського пов. Курської губ. від Д. Фесенка. Час запису не зазначений. Українські народні байки (звіриний епос). Т. І—II. Зібрав Володимир Гнатюк. — «Етнографічний збірник», т. ХХХVІІ-ХХХVІІІ, Львів, 1916., стор. 312 — -313. Див. також: Ластівка. Письмо для руських дітей, яко прилога до «Учителя», Львів, 1869—1881., 1877, ч. 13—14, стор. 108.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.