Незвичайний жених

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Десь далеко в степу загубилося село. Все в ньому було гарне і природа, і люди. Одне лиш було погано, не було в селі води. На все село був один колодязь. Тому його дуже шанували, оберігали. У будні з нього брали воду, а на свята закривали.

Якось тут було весілля, на яке зійшлися всі селяни, облишивши всі свої справи, неділя ж! Весілля було в розпалі:

Ріж, мати, калину,

Застеляй долину

Тоненькими різочками.

Бо йде доня з дружками

Чулися з вулиці пісні.

Схилилася вишня,

Щоб матінка вийшла.

До свого дитяти,

просити до хати.

Це вже на обійсті.

Пропили мати дочку

На солодкім медочку...

Звідусіль лунала музика, пісні, всі веселилися танцювали, одним словом гуляли!

Комусь захотілося холодної води з криниці. Послали двох малих по воду. Олесик та Олеся, взявши невеличке відеречко, хутенько побігли до криниці. Вони були вражені, коли побачили, що криниця відкрита. Хтось, поспішаючи, забув закрити. Водяник дуже розсердився за це на людей. Та діти не знали. Як тільки Олесик нахилився з відеречком, щоб зачерпнути води, якась невідома сила потягла його в колодязь.

— Олесику, тримайся, я миттю! — в розпачі кричала Олеся і побігла за допомогою.

Прибігли люди, почали вичерпувати воду, але хлопчика там не було. Тільки велика зелена жаба сиділа на камені під стіною і своїми зажуреними очима благально дивилася на людей.

Не повірили люди дівчинці, але з того часу з криниці води набрати не можна було. Опустиш відро, набереш повне води, тільки почнеш тягнути, а відро раз і перевернеться, вода і виллється. Тому громада вирішила:

— Будемо платити Олесі, нехай вона цілими днями чатує біля криниці і набирає воду всім, хто прийде.

Погодилась Олеся. Щодня приходила до криниці, прибирала біля неї, посадила квіти, розмовляла з нею, як з живою. Вона часто задивлялась у воду і згадувала Олесика, якого їй так не вистачало. Та бачила там тільки жабу. Олеся навіть не помітила, що і сама підросла, і жаба стала більшою. Непомітно спливав час, як вода в річці. Олеся стала прегарною дівкою, з довгою русою косою, з голубими, як волошки, очима.

Якось дівчина, витягнувши відро води, заходилась поливати калину і квіти біля колодязя. Раптом чує:

Ой дівчинонько вродлива,

Чи будеш ти моя мила?

Олеся з несподіванки здригнулася, оглянулася навкруги, нікого не було. А спів тим часом знову повторився.

— Хто це? Звідки?

Прислухалася. Спів линув ніби з-під землі. Заглянула вкриницю і переконалася, що співала жаба. А тут саме жінки, повертаючись із поля, зайшли до криниці води напитися.

Почала Олеся тягнути воду, а відро й перевернулося. Не може вже й Олеся витягти води. Занепокоїлися жінки. А з криниці все гучніше лунає:

Ой дівчинонько вродлива,

Чи будеш ти моя мила?

Стали люди вмовляти дівчину:

— Та кажи, що будеш ти йому милою, бо як же без води?

Послухалась красуня людей і відповіла на спів:

— Та буду, буду!

Впустила в колодязь відро, щоб набрати води. А витягнула разом з водою й величезну бридку жабу, яка продовжувала чарівним голосом:

Ой дівчинонько вродлива,

Веди в хату мене, мила!

Взяла вона жабу до своєї хати. А вона й там продовжує співати:

Ой дівчинонько вродлива,

Дай же їсти, моя мила!

Нагодувала Олеся дивного гостя, а він все не вгаває:

Ой дівчинонько вродлива,

Стели постіль, моя мила!

Бідна дівчина в плач. А люди благають:

— Та постели йому, бо як розсердиться, лишить нас без води, як житимемо?

Постелила Олеся, плачучи, постіль, поклала жабу на подушки, а вона не заспокоюється:

Ой дівчинонько вродлива,

Поцілуй же мене, мила!

Якою бридкою не була жаба, проте дівчина, заради спокою і благополуччя людей, переборовши в собі страх, поцілувала її. Так жарко стало жабі. Шкіра розтягнулась на ній та й тріснула. Перед Олесею став красень-парубок. Ледь не знепритомніла дівчина.

— Олесику! Коханий! Як же довго я тебе чекала!

— Водяний не відпускав. Ти врятувала мене, люба!

І стали вони жити-поживати, добро наживати. А тим часом у водяника злість пройшла, став він знову відпускати людям воду.

Люди більше не забували у свята закривати колодязь, біда навчила.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

89 (5142). Незвичайний жених. СУС (440). Записано 2008 року. Дишлавенко Надія Романівна (1942). Черкаська область, Монастирищенський район, Княжа-Криниця