Українські народні казки

Нема за добро добра

Українська народна казка Буковини

Ішов мужик на друге село молотити. Ніс з собою ціп і мішок. А полем втікав від мисливців вовк.

— Сховай мене, бо мисливці хотять мене вбити.

— Куди ж я тебе сховаю?

— В мішок.

Мужик розіклав мішок, вовк ускочив у мішок і каже мужикови:

— Зав’яжи.

Мисливці проходять попри мужика й питають:

— Ти вовка не видів?

— Видів. Він пробіг отуди. Мисливці пішли.

— Розв’яжи мішок, — каже вовк. Мужик розв’язав мішок, вовк вийшов.

— Тепер я тебе з’їм, — каже вовк.

— Та я ж тебе від смерти врятував, а ти мене з’їсти хочеш?

— З’їм.

— Ходім на суд, — каже мужик. — Як суд присудить, так і буде.

— Добре, ходім.

Пішли вони дорогою та й встрітили коняку. Мужик і каже коняці, яка йому біда з вовком.

— ... Як ти скажеш? — питає він коняку. — Розсуди нас. А вона й каже:

— Я не знаю. Знаю тілко, що як я була молода, то робила на хазяїна, а як стала стара — вигнав він мене в цей степ. Та й плетуся я, куди очі глядять. А вовк мужикови:

— Ти кажеш, що зробив мені добре, а я тебе хочу з’їсти. Хіба ця коняка не робила хазяїнови добре? А хазяїн вигнав її в поле. То й я тебе не пожалію — з’їм.

— Стань, не їж, — каже мужик. — Спитаємо ще когось. Пішли вони далі і стрітили пса. Мужик і псови розказав, як він сховав вовка в мішок і врятував його від смерти, а вовк його хоче з’їсти. Пес каже:

— Як я був молодий, то пазив хазяїнови хазяйство, а як постарів, то він мене вигнав. І плетуся я, куди очі глядять.

А вовк:

— А що, недобре робив цей пес хазяїнови? А він його вигнав. То й ти мені добре зробив, а я тебе з’їм.

— Давай ще одного здибемо, — каже мужик. — Почуємо, що той скаже. Тоді вже так і буде.

Встрітили вони лисичку.

— Я заховав цего вовка в мішок від мисливців, — каже мужик, — відтак випустив його з мішка, а він хоче мене з’їсти.

А лисичка й каже:

— Я не вірю, щоби такий вовчисько влізся в мішок.

— Був у мішкови, — каже мужик. І вовк повторює:

— Був-им в мішкови. А лисичка знов:

— Не вірю я. Ану розклади, мужиче, мішок, най він нам покаже, як залазив туди.

Мужик розтулив мішок, вовк стрягнув туди, а лисичка каже:

— В мішкови то ти був, але не зав’язаний був мішок.

— Зав’язаний, — каже з мішка вовк.

— Ану, зав’яжи, мужиче, мішок, — каже лисичка. Мужик зав’язав мішок, а лисичка:

— А тепер покажи, мужиче, як ти молотиш.

Мужик врадувався, що вовк знов у мішкови, і почав молотити його.

— Ану, покажи, мужиче, як ти підбиваєш.

Мужик зачав підбивати вовка в мішкови. Підбиває і дивиться, що на лисичці гарна шкура. Як зачепив лисичку ціпом по голові, то лисичка лиш хвостиком бликнула і впала нежива.

Старий хліб і сіль забуваються, і нема за добро добра, а тілко зло.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Круглик, Хотинського району, Чернівецької області
22 грудня 1976 року
Оповідач: Луков Дьордій Іванович (1912)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.