Нема лиха без добра
Українська народна казка Кіровоградщини
Було то дуже давно. На березі річки Буг стояла під соломою хатка. Жила в ній вже немолода жінка Ганна з сином Петром. Парубок був дуже гарний, здоровий, сильний, роботящий. Але не мав долі, бо хто піде за бідного.
Петро ходив найматися до людей, заробляв на хліб і воду, щоб якось прожити. Ганна дуже боліла, і коли син ішов на роботу, то виводив її з хати і садив у затінку. Бідна жінка дивилася навкруги і ждала сина.
Одного разу Петра не було довго і жінка вирішила набрати води у глечик з криниці. Набрала води, а на неї налетів страшний чорний крук. Почав клювати, крилами бити. Вона впустила глечика, бо оборонялася. Він
розбився. А тут ішов охотнік і вбив крука.
Вернувся Петро додому, а мама ледве дихає. А повз двір ішов старий сивий чоловік. Спитав парубка, чого він так побивається. Той відказав, що мама вмирає. Дідусь сказав:
— Велика то біда, сину, бо все можна купити. А матері ні купити, ні заслужити. Та все буде добре, я тобі поможу. Іди в ліс за річку Буг. В лісі є поляна, а на ній росте старий-престарий дуб. Виріж з нього палицю і вона порятує твою маму.
— Як я найду ту поляну? — питає хлопець.
— Серце тобі підкаже. Тільки йди і дуже помалу, бо біда тебе дожене. Дорога туди страшна і сторожує там вовк.
Сказав це дідусь і зник. Довго шукав Петро того дуба. Встрічалися по дорозі і хижі звірі, і лихі люди. Коли чує, хтось так плаче, що аж жаль бере. Побачив на дні глибокої ями цуценя, таке поганюще, худюще, облізле. Витягнув його парубок, дав останню воду. А воно перекинулося через голову і стало великим вовком.
— Не бійся мене, хлопче, — каже, — знаю я твоє горе. Допоможу тобі, іди за мною.
І повів вовк Петра до великого дуба, дав йому палицю і сказав:
— Оце тобі ліки від маминої хвороби. Треба три рази нею в землю вдарити, а тоді торкнутися маминої правої руки. І пам’ятай, що через три дні ця палиця вже не матиме сили.
Бігом добрався хлопець додому. А мати подивилася останній раз на сина і замовкла. Син з горя вдарив палицею по землі. Налетів великий вітер і на місці старої хати зробився великий палац.
— Ні! — закричав Петро. — Нащо мені срібло-золото, коли поруч матінки не буде.
І вдарив другий раз палицею і квітка, яка цвіла у дворі, перетворилася на гарну дівчину. Вона зайшла в той палац, де Петро плакав над матір’ю і сказала, щоб він вдарив третій раз. Він вдарив третій раз і торкнувся маминої руки. І тут сталося диво, жінка встала з ліжка здорова.
Петро з дівчиною одружилися і зажили всі щасливо у великому палаці.