Непокірний характер
Українська народна казка Чернігівщини

Жив чоловік Андрійко і жінка Маруся. Молоді побралися і гарно жили. Він зшив собі чоботи, бо це були після війни і люди самі шили чоботи. Він сидить настукує, гвоздячком підбиває підошви, а жінка порається в хаті. Та й питає:

— Це ти мені шиєш чоботи?

— Тобі.

— Та це такі негодні чоботи, що я й не зможу носити.

А він їй і каже:

— Лізь, Марусю під піч і покажи, які чоботи.

Вона полізла під піч, а він за кочергу та й товче її. Та так вже затовк, що вона не може й слова сказати. Здається, мала б покоритися. Та це не в її характері. Як тільки змогла, вона з-під печі руку простягла, та пальцями показує, що криві чоботи.

А потім вже відійшла, а чоловік їй і каже:

— Яка ж ти дурна! Нехай я шию негодні чоботи та ти скажи, що добрі, якось зносяться.

А вона відповідає:

— Ото не раз і я наварю їсти добре, а часом лихо. Але ти мені нічого не дорікаєш. А я завелася через якийсь чобіт.