Українські народні казки

Неслухняне зайченя

Українська народна казка Кіровоградщини

Тихий і непорушний був ліс узимку. Високо над ним густі хмари огортали землю, а з них не переставав падати легенький, пухнастий сніг. Сніжинка за сніжинкою пробивались крізь густе, хоч і голе, гілля велетнів-дерев і лягали спочивати на килим, насипаний хуртовинами минулих днів.

Тихо було в лісі. Тільки зрідка десь трісне гілочка. Несподівано почулися чиїсь кроки. Затріщали надламані гілочки кущів, і здивовані дерева побачили ще зовсім молоду зайчиху. Напевне, вона когось шукала. У її очах був страх і розпач.

«Куди ж воно побігло в таку погоду?» — подумала зайчиха.

Вона була дуже мудра і не дозволяла далеко бігти зайчикові від їхньої хатини. Він був неслухняний і легковажний, йому зовсім нецікаво було слухати мамині поради. І без неї знав, скільки ворогів у бідного заячого роду: і лисиці, і вовки, і мисливці, і їх собаки.

— Єдиний наш порятунок, — повчала зайчиха, — це наші ноги і одяг. Взимку ми станемо білими і нас не можна буде побачити на снігу.

Зайчик не послухав маму, втік.

— Я побіжу до лісу, там побілію, стану таким красивим, що мене ніхто не впізнає, — втішав він себе.

Зайчик справді став білим, але так замерз, що не міг всидіти на одному місці. Став шукати їжу, але не знайшов.

«Що я буду їсти?» — подумав він. Згадав маму, яка приносила йому моркву, капусту.

«Треба шукати свою родину», — подумав він. Зайчик побіг що було сили. Ось він уже в рідному лісі, зелена ялинка, старий дуб і рідна домівка.

«А де ж моя мама?» — подумав маленький.

А зайчиха петляла по лісу туди-сюди, шукала своє дитя. А ввечері повернулася до своєї хатинки і побачила білого-білого зайчика. Він був дуже красивий, але вона все ж таки посварила:

— Бачиш, до чого доводить неслухняність? А могло ж бути й гірше.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

253 (8154). Неслухняне зайченя. СУС —, новотвір. Записано 2010 року. Пузир Тамара Павлівна (1944). Кіровоградська область, Добровеличківський район, Помічна