Неслух

Українська народна казка Чернігівщини

За лісами дрімучими, за полями безкраїми в невеличкому селі жили люди. Ліс годував та обігрівав їх. Звірів було багато, але вони ховалися у темних місцях. Проте одна сім’я лосів оселилася на узліссі. Ранньою весною в лосиній родині з’явився маленький. Величний батько-лось пильно оберігав дружину і сина, а лосиха доглядала і годувала лосенятко.

Теплого літнього дня мама з синочком вийшли в ліс на прогулянку. Світило яскраве сонечко, лосенятко вибрикувало на галявині.

— Далеко не відходь від мене, бо заблудишся, — попередила мама.

— Нічого зі мною не станеться, — відповідало пустотливе лосеня.

Але трапилося лихо. День закінчувався, в лісі потемніло, а мами не було поруч. Погукав — не чути рідного голосу. Коли ж стало зовсім темно, то пустун злякався, ліг під кущиком і заплакав. А поруч щось зашурхотіло.

— Ой, невже вовки? — зойкнуло лосеня.

— Не бійся, я йду тобі на допомогу, — промурмотів їжачок-хитрячок з кущів.

Від цих слів ще більше заплакало лосеня, але на душі стало легше.

— Дочекаємось ранку і я тебе проведу додому, — пообіцяв їжачок.

А згорьовані мама з татом, не знайшовши сина, всю ніч тривожилися за його долю. Скільки ж радості було в їхніх очах, коли з першими променями сонця їжачок привів їхнього сина.

Тато суворо подивився і сказав:

— Неслух! Більше так не роби!

А мама ніжно обняла пустуна, нагодувала і промовила:

— Радість і щастя ти наше! Більше не пустуй!

—Обіцяю! — застрибав Неслух.

Радів і їжачок, який зробив добру справу.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

41 (4359). Неслух. СУС —. Записала Мехеденко Інна у січні 2008 року. Орел Ніна Гаврилівна (1939). Чернігівська область, Городнянський район, Великий Листвен