Українські народні казки

Новий цар звірів

Українська народна казка Гуцульщини

Був чоловік та й мав осла. Осел був уже старий, не міг уже робити. Чоловік сказав:

— Мені такого осла не треба.

Та й вигнав його з дому. А осел куди мав іти? Пішов у ліс на полянку, ліг та й лежить. А птахи прилітають та й його дзьобають, гадають, що він неживий. А він возьме та й уб’є лабою птаху. Та й другу, та й третю вбив. Та й уже має сім птах убитих.

А лев — то лісовий цар. Приходить до осла та й каже:

— Хто ти є? А осел каже:

— Я — лісовий цар.

— Та як же ти лісовий цар, як то я лісовий цар? — каже лев. А осел каже:

— Який же ти лісовий цар? Подивися, кілько я птах летучих набив? Ану ти набий. Чи ти зробиш таке? Як не зробиш, то що ж ти за цар?

— Я всею звір’ю командую, — каже лев.

— Що ти знаєш! — сказав осел. — Я й тобою командувати буду. Я новий цар.

Іде лев та й журиться. Та й плаче, що він був цар, а тепер другий цар є. Іде та здибає зайця й лисичку. Вони й питають:

— Що ти такий сумний? А він каже:

— Уже є новий цар.

Та й каже, що той цар такий страшний, тілько птах набив. Іде лев далі та й надибає медведя та й вовка. Та й питають вони:

— Чого ти такий сумний?

— Ади, новий цар уже є.

А вовк та й медвідь кажуть:

— А як би то на того царя подивитися?

— А він там лежить на поляні, — каже лев. — Ідіть туди, та й подивитеся.

А вони кажуть:

— Ми підемо дивитися оба. Але не лишаймо один одного. Знаєш що? Зв’яжімся докупи хвостами та й разом підемо.

Зв’язалися вони докупи хвостами та й ідуть. Та й каже медвідь:

— Ади, генди є вже він.

А вовк подивився та й каже:

— Та де це цар? Це ослисько.

А медведеви причулося, що вже цар близько. Та як схопився, та як став бігти та й тягнути за собою вовка, бо він був прив’язаний. Та й вовк згинув, а медвідь прибігає до лева та й каже:

— Вже цар близько!

Та як побігли лев та й медвідь, то вже у той ліс більше не верталися і вже більше не бачили «царя».

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Село Долішній Спас, Косівського району, Івано-Франківської області
17 липня 1987 року
Оповідач: Гаврилюк Одокія Лук’янівна (1907 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.