Няв-няв
Українська народна казка Кіровоградщини
Жила собі чорна киця, вона звалася Няв-няв. Господиня її дуже любила. Завжди для Няв-няв щось смачненьке готувала. Вечорами киця вмощувалась біля хазяйки і задоволено муркотіла їй про свою любов і вдячність.
Так минали дні. Після довгої зими знову надійшла весна. Няв-няв вийшла з будиночка і весело подріботіла стежкою у садок. Там пурхали метелики, завзято гули бджоли. Киця вдоволено муркнула, позіхнула і раптом щось ковтнула. Вона навіть не встигла зрозуміти те, що сталось.
Увечері зголодніла Няв-няв зайшла в дім і одразу до своєї мисочки. Що це? Там порожньо.
— 0т хоча б рибинку господиня поклала, — нявкнула кішка.
І раптом якимось дивом гарна смажена рибина з’явилась у мисці. «Чудеса!» — подумала Няв-няв. Упоравшись з вечерею, вона поспішила до господині. Та лежала, обмотавши голову вологим рушником, і стогнала від болю.
— Няв-няв, няв-няв! — занявчала киця.
Але на її голос ніхто не відгукнувся.
— Няв! — знову сказала кішка.
Господиня важко підняла голову, подивилася на вихованку і знову лягла. «От якби моя господиня стала здоровою»! — подумала киця. І, о диво! Хазяйка встала з постелі, усміхнулася і погладила свою улюбленицю.
Няв-няв здивовано повела вусами, підскочила до горщиків, що стояли на столі, нявкнула в кожен з них. У першому з’явився запашний борщ, у другому — гарбузова каша.
— Чудеса! — тільки й вимовила господиня. — Хто ж це все приготував? Ти не бачила?
Няв-няв тільки вусами повела і вибігла з хати. Їй самій стало цікаво, що ж це з нею твориться. Думки її порушив рій золотих метеликів. Метелики ніяк не могли дочекатися найменшого брата. Вони так про це голосно розмовляли, що Няв-няв згадала ранкову пригоду і зрозуміла, звідки у неї з’явилися чарівні вміння.
Киця вирішила нікому про це не розповідати. Вона зайшла до хати, притулилася до господині і замуркотіла. З того часу вони не знали ні голоду, ні холоду. Що б не задумала господиня, Няв-няв завжди радо виконувала те бажання.