Українські народні казки

Ні з кого не насміхайся

Українська народна казка Гуцульщини

Був дідич. Продав він своє майно і склав у валізу гроші. Та їде на повозі, перевозиться кудись. По дорозі стрічає бідного жида. І гордо питає його:

— Жиде, скажи, що бог тепер робить? А жид стулився та й каже:

— Ну, що бог робить? Робить драбинку.

— Яку драбинку? А жид відповідає:

— Одну — вгору, другу — вдолинку. Пан каже:

— Ти дурний, жиде.

І коні батогом, і поїхав далі.

І губить пан ту валізу грошей. А той самий жид находить ті гроші. І заховує їх, щоби пан не бачив. Коли за пана вже не чути було, тоді він добув ті гроші і їде до міста. І за ті гроші запроваджує собі готель. І коли жид уже забагатів добре, накладає він ту саму валізу грошей. І щоби розшукати цего пана, пише на готелі: «Готель безплатний. їсти, пити і ночувати».

Коли в пана не стало вже й другого фільварка і нічого не стало, пан не має що їсти і попадає на цей готель. Заходить, поїв, попив і лягає спати. Жид пана пізнав, а пан жида ні. Каже пан жидови:

— Я поїв і попив. Що треба заплатити? А жид каже до него:

— Ти мені скажи, що тепер робить бог?

— Що я можу сказати? — каже пан. — Може, бог сидить, може, їсть, може, спить.

А жид каже:

— Ні, ти добре подумай, а рано мені скажеш, що бог робить. Пан цілу ніч думав та й пригадав: «Казав мені жид, що бог робить драбинку, одну — вгору, а другу — вдолинку. Добре він мені сказав. Я колись був паном, а тепер нічого не маю. Ану скажу йому завтра про драбинку». Приходить жид рано до пана:

— Ну, пане, тепер ти мені кажи: що бог робить? А пан каже до него:

— Бог робить драбинку.

— Яку, — каже, — драбинку?

— Одну — вгору, другу — вдолинку.

— А чого одну — вгору, а другу — вдолинку? А пан каже:

— Колись я здибав жида і говорив про це з жидом. І жид мені так сказав. І це дійсно правда. Бо я був тоді паном, мав грошей багато, а тепер не маю нічого. Тоді бог робив для мене драбинку.

А жид каже до него:

— Правду ти сказав. Ти пізнаєш, — каже, — мене?

А пан дивиться на него та й не знає, що казати, бо він його не пізнає. Каже жид до пана:

— Ходи зо мною.

Приводить його до тої валізки та й каже:

— Ти пізнаєш цю валізку?

— Пізнаю, — каже.

— Твоя?

— Моя.

— А що в ній було?

— Було повно грошей.

— Ану дивися в валізу. Є гроші?

— Є.

— А ти мене не пізнаєш?

— Ні.

— Я той жид, що ти мене здибав і в мене питався, що бог робить. І тоді жид файно ту валізу з грішми йому віддає. І пан дякує файно. І каже жид до пана:

— Би ти ніколи нікого на збитки не брав і не насміхався. І вони розійшлися.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Село Старі Кути, Косівського району, Івано-Франківської області
9 лютого 1985 року
Оповідач: Фединчук Марія Григорівна (1925 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.