Українські народні казки

Одинадцять святих і циганчук

Українська народна казка Гуцульщини

Одна цариця будувала монастир. І був у її державі такий різьбяр, що міг вирізати з дерева усе, що схотів. Закликала цариця того різьбяра і замовила в него для того монастиря дванадцять всяких святців, більших і менших. Але той Іван сказав, щоб вона дала на то липові або трепетові * бруси. Щоб з кожного бруса виробити святця. Коли на день відкриття монастиря не буде зроблено дванадцять святців, вона його засуджує на кару смерти. А коли буде зроблено, дуже добре йому заплатить.

Привезли Іванови бруси. А близенько коло Івана жив жид. І в сусідстві мав він корчму. Вчув той жид, що коли Іван не зробить дванадцять святців, то Івана засудять на смерть. Жид надумав купити в Івана одного бруса, щоби Іван не мав з чого зробити одного святця. Тоді його засудять на смерть, а жид забере кусок Іванової землі, котрий межується з корчмою. Одного разу жид каже:

— Слухай, Іване, повертай до мене. Іван повернув до него, а він каже:

— Чого ти не заходиш до мене? Ми ж сусіди два.

І дає Іванови багато пити й їсти, І при тому купує в Івана одного бруса. Іван йому того бруса продав, бо дуже п’яний був. Жид заплатив і бруса скоро взяв. І знищив його, порубав і спалив.

Іван зачав робити святці. Робив, що робив, і при кінці дуже задумався. А в сусідстві коло Івана був циган. Він мав дуже багато дітей, і то самих хлопців. Приходить циган до Івана подивитися на святці. Як то він їх робить? Іван тяжко здихає *, а циган питає:

— Чого тобі так тяжко?

Іван розповідає, що приходить пора дати цариці святці, а одного нема. І засудить його цариця на смерть. Циган засміявся:

— Іване, ха-ха, не журися, я тебе пораджу. Я маю такого хлопця, що як прийде цариця за святцями, то він стане і буде стояти за святця, і цариця не розпізнає, що то циган.

Приїхала цариця. Циганчука поставили в куточку межи меншими святцями. Цариця ввійшла, оглянула святців. Дуже подобалися їй святці. Весела вона така. Нарешті придивилася до одного святця (а то був циганчук) — трошечки завелика «природа» в него. І сказала вона це різьбяреви Іванови. А Іван відповідає:

— Я трошки приріжу.

А ніж у него в руках. Циганчук як то вчув та як побачив того ножа, то як собою кинув *! Скоріше, як стріла, вилетів з хати. І втік. А цариця втішилася.

— Вже, — каже, — одного святця бог прийняв.

Забрала вона тих одинадцять святців, добре заплатила Іванови і відкрила монастир.

А Іван більше такої робити не робив. Бо страшенно забагатів. І жиє й сьогодні. А жид Іванової землі не мав і не має.

Походження та примітки

* Трепе́та — тополя.

* Здиха́ти — тут: зітхати.

* Кину́ти — тут: поворушити.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Село Яворів, Косівського району, Івано-Франківської області
6 травня 1984 року
Оповідач: Шкрібляк Николай Остафійович (1907 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.