Українські народні казки

Однооке лихо

Українська народна казка Полтавщини

Жив собі та був собі Іван Коваль, жив щасливо й тихо,

І не знав він, і не відав, що є в світі лихо.

Раз забрався наш коваль в ліс густий та дикий,

Без стежок і без доріг, був той ліс великий.

Бродить Іван по лісу, вже й півдня минає,

На дорогу а ні-ні він не попадає.

І набрів він на хатину .

Хоч то й пустка, а проте, видно є і люди.

Бач, хоч пустка, а проте ще й вечеря буде.

Зайшов він у хатину.

Вмить і здерся він на піч та й уклався спати.

А від голоду йому сон не йде на очі.

Метикує се та те, далі чує хтось іде, відчиняє двері.

І заходить в хату сотня баранів кудлатих

Та й уклались спати.

А за ними увіходить така стара баба,

Така гидка та погана, наче тая жаба.

Те що гидка та погана, то ще й не морока.

Але в баби не хватає ще й одного ока.

Увіходить і нюшить і говорить басом.

— Гість прибув, давно людське м’ясо їла,

А сьогодні попоїм, на вечерю стане.

«Ось тобі Іване!»

Запалав в печі вогонь, освітив хатину

Баба цупить коваля з печі, мов дитину.

— Хто ти будеш говори?! — закричала баба.

— Я, я, я коваль, я Іван коваль, а ви хто?

Каже баба:

— Лихо.

— Я бачу, що у вас не хватає ока. Я коваль, можу око вставить.

— Що для цього треба?

— Сотню вірьовок і лом.

Вмить з’явились вірьовки і лом.

Іван зв’язав міцно бабу й наказав стояти.

Розжарив лома та як розженеться наш коваль

І ударив бабу не в сліпе, а у видюче око.

—Ой! Ой! — закричала баба — це ж моє видюче око.

А тим часом надворі вже світає,

Барани меркочуть,

До водопою хочуть.

Баба стала на дверях і щита баранів, викидає з хати.

Іван вивернув кожух і став між баранами.

Баба схопить Івана з баранами та як кине геть на двір

І по духу поняла, що викинула Івана.

А Іван як дременув! З переляку

Він знайшов і стежину й хату.

Більш не бродить наш Іван по лісі,

Бо знає, що є в світі лихо.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

27 (4767). Однооке лихо. СУС 1137. Записала Калініченко Тетяна 2008 року.
Оповідач: Глушич Ніна Петрівна (1939 року народження), Лиман-2, Решетилівський район, Полтавська область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.