Одуд
Українська народна казка Чернігівщини

Жив дід з бабою. Розвели вони багато курей. Ось і каже дід бабі: «Кожен день не хватає курей».

А у дворі ріс великий ясокор. На ньому сидів півень і стеріг курей. Коли ж це підходить лисичка і бачить, що на дереві сидить півень.

— Півнику, півнику, — підлещується вона, — ходімо до мене. В мене багато проса! І курочок з собою бери.

— Я сам сходжу, а курей не возьму.

— Добре, ходімо!

Ідуть і бачать: на дереві одуд сидить. Він їх побачив і питає:

— А куди ви йдете?

— Поїсти проса, — відповідає півень.

— А можна з вами?

— Ходім.

Прийшли до нори, а лисичка їх — раз! — й закрила. Півня з’їла зразу, а одуд став проситися, щоб пустила:

— Пусти, я завтра приведу тобі квочку і дванадцять курчат.

Відпустила його лисичка. Вилетів одуд із хатки, аж бачить — іде собака, та такий худий, аж ребра видно. Одуд і спитав, куди той іде.

— Та вигнав дід із дому, от я й скитаюсь.

— Дак ходімо зі мною.

Прийшли до дороги, аж бачать їде дядько з базару. А на возі глечики з олією стоять. От одуд сяде на глечик, а дядько його пугою, пугою! Так глечик і надвоє! А олія по дорозі розлилась. Собака вискочив на дорогу, з’їв олію і знову всівся коло дороги.

Іде по дорозі жінка з мискою пиріжків в руках, а дитина ззаду. А одуд вискочив на дорогу, та й стрибає. Дитина й просить матір:

— Мамо, піймай горобчика.

Жінка поставила миску й почала ловити одуда. А собака знов вискочив на дорогу, та й з’їв усі пиріжки. Жінка кинулась до миски, а вона порожня.

Згадав одуд, що він повинен лисичці квочку з курчатами привести. Прийшли вони до нори і почали гукати:

— Лисичко, це я, одуд, привів тобі квочку і дванадцять курчат.

А собака заховався за двері. Як тільки лисичка вийшла, розірвав її на куски.