Українські народні казки

Озеро

Українська народна казка Кіровоградщини

Давним-давно в самому центрі маленького станційного містечка протікала невеличка грайлива річечка, що поповнювала чистою свіжою водою кришталеве озеро.

На озері плавали білі розкішні водяні лілії, зеленів ряст, водилися сріблясті рибки та виспівував вечорами жаб’ячий хор. До озера прилітала пара білих, як сніг, красенів-лебедів.

Городяни любили приходити до водойми і милуватися її красою. Діти годували лебедів. Птахи сміливо підпливали до берега і збирали гостинці.

Але знайшлися серед жителів люди, що не цінували краси. Вони приходили до озера, зривали квіти, кидали у воду сміття. Водойма з часом стала каламутною, забрудненою. Загинули сріблясті рибки, геть полетіли лебеді. Перестали люди приходити сюди, щоб милуватися красою.

Образилося озеро і сховалося під землю. Лиш в деяких місцях одинокими струмочками визирне на поверхню подивитися, чи не одумалися люди, і знову під землю повертається. А буває й розгнівається. Тоді виходить на волю і затоплює дорогу під мостами, що веде до центру. І ніяка сила його не може спинити.

Це ніби покарання людям за те, що знищили красу.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

249 (8150). Озеро. Записано 2010 року. Білецький А. М. (1937). Кіровоградська область, Добровеличківський район, Помічна