Українські народні казки

Ох

Українська народна казка Покуття

Був собі чоловік та мав хлопця, такого нездалого, що лиш у попелі грався. Каже той чоловік: — Гай навчу тебе, відведу я тебе навчити якогось ремесла. Повів його до кушніра — він утік.

— Ех, відведу я тебе до шевця. Побув і в шевця пару день і втік.

— Ех, поведу я тебе на друге царство, на той світ.

Узяв у торбу кавалок хліба, цибулину та й ідуть. Ідуть, ідуть та й зайшли у великий ліс. Чоловік утомився та й каже:

— Ох, Боже, Боже.

Аж тут отворяється в скалі брама і виходить чоловік. У зеленому вбранні, з бородою.

— Чого ти мене, чоловіче, кликав?

— Я тебе не кликав. Я тіко сказав: «Ох, Боже, Боже». А той каже:

— Я — Ох, лісовий цар підземний. А куди ти йдеш із своїм сином?

— Веду його на науку.

— Давай його до мене. За рік прийдеш за ним.

Дав його чоловік Охови та й пішов. А цар Ох післав його пиляти дров. А той ліг на дрова та й заснув. Ох прийшов, запалив дрова, і хлопець разом з ними згорів. А Ох знайшов вуглик, всипав на той вуглик води, і зробився з того вуглика файний козак.

День поза день, минає рік. Іде за ним його тато, прийшов до того пенька, сказав: «Ох», брама ся відтворила. Ох узяв мірку проса, розсипав по землі, і злетілися з цілого підземного царства кугути.

— Пізнай, котрий з них твій син.

Чоловік дивився, дивився і не пізнав. Питає Ох:

— Пізнав сина?

— Ні.

— То прийдеш за рік.

День поза день, пройшов рік. Прийшов дід до того пенька, сказав «Ох», брама ся втворила, пішов він до Оха. Ох виніс в’язку сіна, кинув. І збіглися барани, чорні, рогаті, їдять то сіно.

— Пізнавай, котрий твій син.

Він дивиться, дивиться — барани всі чорні. Як оден. Каже Ох:

— Пізнав сина?

— Ні.

— То він мій. Прийдеш за рік.

День поза день, вже третій рік минув, іде чоловік за сином. Здибає по дорозі бабу.

— Куди, чоловіче, йдеш?

— Дав-им сина Охови в науку, а він мені показує то кугутів, то баранів.

Каже баба:

— Чоловіче, цей раз він має показувати стадо голубів під грушкою. Той твій син, що не буде їсти.

Прийшов він до того пенька, брама відтворилася, вийшов Ох, завів його до себе, висипав мірку проса, злетілися голуби з усього лісового царства.

— Пізнавай, котрий твій син.

— Отой під грушкою, що не їсть.

Як сказав він це, то всі голуби розлетілися, а той ся лишив і з него зробився файний хлопець. І чоловік забрав його. Ідуть вони, а хлопець каже:

— Я ся багато чого навчив.

— Але грошей у нас нема.

— Будуть гроші.

Гай ідуть вони, ідуть, дивляться — полюють пани на звір. А хлопець перекинувся на дорогого мисливського пса. Побіг той пес, імив зайця і приніс татови. Надходять пани-полюванці.

— Це твій пес?

— Мій.

— Продай, — знов просять пани. Не хоче чоловік продати.

— Продай.

— Дайте три шапці грошей.

Пани відміряли три шапці грошей, він поклав їх в торбину. А пани взяли собі пса на пасочок та й водять. Але відти лис, а відти заєць. Вони пустили пса. Той за лисом, а лис далі. Перебіг пес, втік від панів і наздогонив тата.

— О, вже маєм з чого жити.

Та й жили вони, поки ті гроші не розтратили. Хлопець каже:

— Має бути річний ярмарок. Я перекинуся на коня, а ви мене маєте продати. Але аби-с не потрафили продати з капейстрою.

Повів чоловік коня на ярмарок, зійшлися пани. Але тут приходить циган, на око сліпий, на ногу кривий. І дає найбільше грошей, більше, як ті пани. Але з капейстрою хоче купити коня. І чоловік продав коня з капейстрою.

Той циган сідає на коня, і кінь з ним летить аж під хмари. А той циган — то був Ох. Він лиш перекинувся на цигана. Долетіли вони аж до Чорного моря. А кінь перекинувся на рибу, на окуня, і скочив у море. А Ох і собі перекинувся на рибу, і каже йому:

— Ой, окуне, окунчику, ти молодий стрибунчику. А окунь каже:

— Я розмови не бажаю, бо вертати не гадаю. І поплив собі.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Русів, Снятинського району, Івано-Франківської області
28 березня 1987 року
Оповідач: Тутецький Василь Дмитрович (1911)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Ох

Українська народна казка Чернігівщини

Жили дід і баба. Був у них син. Він був дуже поганий та лінивий. От баба і каже:

— Треба повести його до людей на роботу, щоб він навчився працювати.

Зготувала баба торбу їжі на дорогу і пішов дід з сином шукати роботи. Ішли вони довго і зайшли в темний ліс. Побачив дід пеньок, сів та й каже:

— Ох!

Раптом з-під пенька вийшов старий, маленький дідок і каже:

— Я і є Ох.

Та й питає у діда, куди вони йдуть. Дід каже:

— Хлопець лінивий, треба, щоб він навчився працювати.

Ох погодився взяти його на службу і навчити працювати. А через рік дід зможе забрати свого сина додому. На тому вони й розійшлися.

А Ох привів хлопця додому, напоїв, нагодував і каже:

— А тепер іди працюй.

Пішов хлопець, порубав троє дровин та й заснув. Прийшов Ох, а дрова не рубані. Він розбудив хлопця, але нічого йому не сказав. На другий день хлопець знову заснув. Прийшов Ох, а хлопець спить. Він взяв бензину і облив хлопця на дровах. Той і згорів. А потім дід полив його живильною водою і воскресив. Відтоді хлопець став працьовитим та слухняним.

Приїхав батько його забирати та й не впізнавав, такий той став чемний. Стали вони жити-поживати і добра наживати.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

19 (4335). Ох. СУС 325. Записано 2008 року. Радченко Валентина Дмитрівна (1939). Чернігівська область, Городнянський район, Старосілля

Дивіться також

Ох — 1969
Ох — 1980
Ох — 1983
Ох — 1992