Паляниця і золота копійка
Українська народна казка Чернігівщини

Одного разу пекла бабуся хліб. Одна паляничка втекла і покотилася дорогою. Потрапила вона до воріт багатого чоловіка. Постукала й кричить:

— Візьміть мене і ніколи не будете голодні, а завжди будете ситі. А пан відповів:

— Не потрібна ти мені, у нас багато калачів і пирогів.

Засмутилась паляниця і пішла далі. Котиться-котиться і ось уже край села. Побачила вона хатинку бідняка, біля якої гралися діти і підійшла до них. Вони дуже зраділи, забрали її, віднесли до хати і почали ласувати смачним хлібом. А коли залишився маленький окрайчик, то з нього виросла нова паляниця. З цього часу діти не голодували.

А з іншої хатини втекла золота копієчка. Спочатку вона потрапила до бідняка і попросилася до нього. Але той сказав, що у них є тепер їжа, то грошей йому не треба.

Похнюпилась копійка і покотилася далі. Побачила красивий палац, зупинилася і пан із задоволенням забрав її до себе.

З того часу все пішло шкереберть. У пана все почало занепадати, не було що їсти. Тоді пан пішов до бідного, щоб поміняти золото на хліб, але бідняк грошей не взяв, а хлібом поділився.

У бідного виросла нова хлібина. А у багача з окрайчика, який дав йому бідняк, хлібина не виросла.