Українські народні казки

Паляниця

Українська народна казка Поділля

На околиці села, що поринало в густу зелень Чорного лісу, стояла чепурненька біла хатка з маленькими віконцями. Над віконцями тісно один до одного були наліплені ластовині гнізда. Багато весен підряд дід Северин милувався веселим життям «ластовиного готелю».

Якось одного разу пройняв його душу несамовитий крик ластівки. Він вибіг з хати і побачив, як ластівка відбивалась від яструба біля гніздечка, де пищали маленькі пташенятка.

Дід одразу кинувся на допомогу бідній ластівці. Вхопивши ломаку, яка лежала під хатою, він звалив нападаючого птаха на землю. Впала на землю і скривавлена ластівка. Дід покликав бабу Явдоху і та взялася лікувати бідолаху, а згодом і довелося старим годувати і ластовенят.

Незабаром ластівка змогла самостійно літати і приносити їжу своїм діткам. Швидко плине час, і восени, як тільки ліс став міняти вбрання, вся ластовина родина зібралася у вирій. Вийшли дід Северин і баба Явдоха проводжати в далеку дорогу своїх ластівок, як раптом підлетіла врятована ними ластівка під саме вухо діда і заговорила людською мовою:

— Дуже дякую вам обом, добрі люди, і хочу віддячити. Я не проста ластівка, я раз в житті можу бути доброю чарівницею і виконати три ваші бажання: одне — діда, друге — баби, а третє — ваше спільне завтра на світанку.

Сказала і одразу вся ластовина зграя піднялася в небо. Дід і баба стояли як зачаровані. Потім пішли до хати і стали думати — гадати, що ж побажати. Очі діда засяяли від мрійливої радості.

От, — каже, — нам би з тобою нову гарну хату, щоб дах не протікав, оце було б добре.

Зітхнула баба мрійливо та й каже:

— А якби коло хати ще й сад гарний ріс, оце була б краса.

— А що ж разом придумати? Давай — каже баба, попросимо у ластівки сили і молодості.

— Ні, — каже дід, — я б хотів, щоб коло хати було озеро, а там водилась гарна риба, пам’ятаєш, я був спритним колись рибалкою.

— Нащо тобі те озеро? — гнівно запитала баба.

— Давай краще побажаємо , щоб купці одежі всякої навезли і щоб ми щось вибрали для себе.

— А їсти що, спідниці будемо? — насупився дід. — Може краще замовимо ластівці якусь ферму невеличку?

— Ти що, збожеволів? — вигукнула баба. На фермі ж робити тяжко треба, у нас вже сили нема.

Довго вони сперечалися, сердиті і голодні лягли спати. Прокинулися рано, було ще зовсім темно, і півні навіть не кукурікали. Дід тільки хотів щось сказати, а баба рота затуляє.

Я перша буду бажання замовляти, мовчи, діду.

— Чому це ти завжди перша маєш бути? — розгнівався старий чоловік.

Потім знову вони сперечалися і не помітили, як стало світати. Дід оглянув напівпорожню комору, холодну піч і сказав:

— Досить, бабо, дутися. Я вже їсти хочу. Хоч би якась паляниця десь узялася, чи що?

Як тільки він це сказав, глядь — на столі велика розкішна паляниця, ніби промовляє: «З’їжте мене, я така смачна». Дід підійшов до столу і розділив паляницю навпіл.

— Ша, стара досить сердитись.

Баба як почала від злості тупати ногами, як почала кричати:

— Щоб ця паляниця та до вух твоїх вчепилася!

Тут раптом обидві половини паляниці підскочили і міцно притиснулися до дідових вух. Спочатку баба засміялася, коли побачила діда з величезними вухами, а з часом їй було зовсім не до сміху. Вона зо всієї сили хотіла відірвати половинки паляниці від дідових вух, та марно. Дід тягнув теж зо всієї сили за вуха разом з кусками паляниці та теж даремно. Потім баба спробувала відгризти приклеєні куски паляниці, але теж безуспішно.

А коли вранці до них постукали в двері сусіди, дід і баба разом вигукнули своє спільне бажання, щоб обидві половинки паляниці відчепилися нарешті від дідових вух і зайняли своє місце в тарілці.

— Ну й добре, — сказала баба, — а то що б в селі сказали люди, якби ти з’явився на вулиці з такими великими вухами?

Потім сіли дід з бабою за стіл, з’їли з апетитом паляницю облизалися, і на тому їх бажання закінчилися.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

57 (6384). Паляниця. СУС —, низка варіантів. Записала Макарова Алла у червні 2008 року.
Оповідач: Дорощук Василина Мефодіївна (1904 року народження) Медвідка Вінницький район Вінницька область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.