Українські народні казки

Пан і злодій

Українська народна казка Покуття

Був бідний хлопець і не мав де подітися. Сирота був, родичів не мав. Пішов до пана та й каже:

— Прийміть мене до свого війська. Я буду у вас служити. А пан йому:

— Добре, прийму.

Дав йому військове вбрання, він ся вбрав, а пан йому каже:

— Як навчишся красти так, аби я тебе не зловив, то дам тобі щонайкращого коня і підеш додому.

Хлопець каже:

— Добре.

І пішов межи панове військо. Займаються вони, ті жовнєри, всячиною, маширують. Пройшов рік, пройшов другий, і йому вже се набридло. Хоче, аби пан його вже звільнив з війська, але ще не навчився красти.

Але чув він, як говорили помежи себе жовнєри, що в пана є шафа. А там — дуже дороге вбрання. І подумав він: «Як би я то вбрання вкрав?» І заявив панови:

— Я вже хочу зачинати красти. Сокотіться.

А в того пана сидів у пивници арештований збуй. Знав він усе наперед, що має бути. Пан пішов до того збуя і питається:

— Сеї ночі буде в мене злодій. Як я його маю злапати? А той збуй каже:

— Він прийде красти убрання з вашої шафи. А ви озміть та помастіть трошки підлогу смолою. Він стане ногами на ту смолу, вкраде ваше вбрання і піде спати межи жовнєри, бо він служить у жовнєрах. А ви пішлете двох жовнєрів, аби сконтролювали всі черевики. У кого буде смола на підошвах, то то злодій, що вкрав убрання. І най вони ті підошви, де буде смола, тихонько відрубають.

Настала ніч. Жовнєри полягали спати, а сей хлопець пішов красти то вбрання. Заліз до того покою, прийшов до шафи, розімкнув її, склав убрання в мішок і виходить. Чує, що прилипають черевики. Але байдуже то йому. Відорвав ноги від підлоги та й пішов.

Рано пан устає та й до шафи — вбрання нема. Але пан уже знає, що він має робити, і нічого не каже. Перебув день, а на другий день увечір закликав двох жовнєрів і сказав:

— Військо полягало спати. Ви підіть і подивіться, у кого на підошвах є смола. І відрубайте ті підошви.

Так ті жовнєри й зробили. Ходили, дивилися скрізь — не було, не було смоли, аж нарешті найшли смолу на його черевиках. Відрубали ті підошви і пішли собі.

А злодій схотів уночі надвір, скочив з лужка, убув черевик, а він без підошви. Убув другий, а то й другий без підошви. Він витягає з кишені ніж і всім жовнєрам відрубує з черевиків підошви.

Рано підйом. Всі посхоплювалися, хотять вбути черевики, а всі черевики без підошов. Панови соромно стало — військо лишилося босе. Йде пан до того збуя радитися.

— Що робити? Хтось відрубав усім жовнєрам підошви і не знати, хто.

А той збуй каже:

— То зробив той, що вбрання украв. Солдати відрубали йому підошви, а він тоді відрубав усім. Але то нічо’, — каже збуй. — Він прийде сеї ночі касу вашу обікрасти. А ви озміть та й коло каси викопайте яму, а в яму насипте смоли. Він ускочить у ту смолу і з тої смоли не вилізе. Так його і злапаєте.

Пан сказав то слугам, викопали вони глибоку яму коло тої каси і накидали туди смоли. Та й чекають, що з того вийде.

На другий вечір жовнєри полягали спати, а він пішов красти. В тому місті жив швець. Злодій його знав. Та й каже він тому шевцеви:

— Поможи мені вкрасти в пана касу. А грішми поділимося.

Той швець був бідний чоловік, та й покортіли його гроші. Каже він:

— Добре, піду.

Зібралися та й пішли обидва красти. Прийшли під ту кімнату, де каса була, видовбали під мур діру, і каже злодій шевцеви:

— Ти лізь досередини, до каси, а я буду сторожувати, аби хто не надійшов.

Бідний швець поліз досередини, до каси, і впав у ту смолу, аж поки голова. А злодій чекає та й чекає надворі — нема нікого, ніхто не виходить. Він посвітив у ту діру лямпов, а той у смолі вже неживий. Він тоді залазить у діру, іде боком поза яму і вибирає з каси гроші. А шевцеви відрубав голову і втік.

На другий день рано пан іде до каси — каса розбита і грошей нема. А в смолі чоловік без голови. Іде пан до того збуя та й розказує йому, що каса розбита, гроші забрані, а в ямі чоловік без голови. А збуй каже:

— Той злодій, що вас обкрадає, післав другого чоловіка. Той чоловік застряг, а він заліз і йому голову відрубав, аби ви не пізнали, і гроші забрав.

Питає пан:

— Ну, а що далі робити? А збуй каже:

— Ви скажіть, щоб витягли той труп з ями, файно обмили його і вбрали в чисту сорочку. Тоді на краю міста най викопають яму. І щоб та яма була в споді ширша, а вгорі вузенька. Коло ями най закопають слуп і повісять того трупа без голови. Хтось мусить за тим трупом прийти. Та й впаде у ту яму і не вилізе. Ви його і злапаєте.

Пан сказав жовнєрам, аби так зробили. Вони все зробили, як пан сказав, і поїхали. А злодій прийшов до шевцевої жінки і розказав їй і дітям, що ся стало з їх татом. Жінка й діти зачали плакати. А він каже:

— Не плачте. Я даю вам всі сі гроші, що з каси забрав, а з тобою оженюся і буду жити.

Люди дивляться — труп на слупі над ямою. Ніхто не підходив до того близько. А злодій уночі пішов узяти відти труп і поховати. Лиш хотів підійти до слупа і впав у яму. Сюди-туди — вилізти не мож, бо яма всподі широка, а вгорі вузька. Він давай тоді кричати:

— Ґвавт! Ґвавт!

Сонні люди почули то, посхоплювалися. Хтось кричить — треба рятувати. Всі біжать — і в ту яму, в ту яму. Нападали в яму, а він одному на плечі, другому на голову — та й утік. А людей лишилася повна яма.

Рано посилає пан жовнєрів подивитися, хто там зловився. А там повна яма. І пани, і жиди, і прості люди. Та й що? Повитягали тих людей та й сказали панови, що повна яма була.

Панови стало соромно, що таке зробив. Іде він знов до того збуя радитися. А збуй каже:

— Та злодій утік з ями, то невинні люди лишилися в ямі.

— Що далі буде? — питає пан. А збуй каже панови:

— Скажіть, най беруть трупа на віз та й везуть попід хати. Чий се буде труп, той мусить заплакати. Чи жінка заплаче, чи мама, чи сестра.

Взяли того трупа на віз та й возять по місті попід кожну хату. Ніхто не плаче. Доїздять до хати тої бідної жінки й дітей. А злодій побіг у місто та й купив горня молока квасного, борше забігає в хату і каже тій жінці:

— Як вони приїдуть перед хату з трупом твого чоловіка, розбий се горня з молоком та й тоді плач, скілько хочеш. Ти плачеш, бо розбила горня з молоком.

Вони лиш приїздять перед хату, а вона вздріла труп свого чоловіка на возі, розбила горня і плаче. І діти плачуть. Жовнєри входять до хати й питають:

— Чого ти, жінко, плачеш? А вона каже:

— Дивіться, п’ятеро дітей голодних, а я за послідні гроші молока купила. Горнець розбився, і молоко пропало. Та й того плачу, що молоко розлилося.

Вони подивилися на нещасну жінку, обернули коні та й привезли того трупа назад до пана. Пан їх питає:

— Ніхто не плакав за сим трупом? А вони кажуть:

— Ніхто. Жінка з дітьми плакала, але тому, що молоко розливала. Та й поховали того трупа без голови на цвинтарі. А пан дав злодійови коня і звільнив його від служби у війську, бо навчився добре красти. І жив він з жінкою бідного шевця.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Торговиця, Городенківського району, Івано-Франківської області
7 вересня 1987 року
Оповідач: Гринюк Євдокія Михайлівна (1917 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.