Пан і наймит
Українська народна казка Бойківщини
Був у одному селі пан і наїмав слуги. І служив там слуга вісім-дев’ять місяців, а коли вже треба було платити, то пан їмив слугу, набив і вигнав.
А в тому селі був хлопець. Він каже:
— Я піду до того пана й наїмуся. І я вислужу в нього.
Прийшов до пана.
— Ну й що ти хочеш, хлопче?
— Я хочу у вас наятися служити.
— Але хочу наятися на три роки.
— Що ти будеш хотіти за то?
— Три рази би-м вас ударив по морді.
Пішов пан до пані порадитися. Пані каже:
— Ну та що, як тя вдарить три рази? Але даремний слуга на три роки.
І зостався він у пана служити. Вислужив три роки чесно. Вийшли три роки, і каже він до пана:
— Ну, пане, тепер будеме розплачуватися, бо я хочу йти додому. Ходіть, пане, і ставайте тут. Яка була згода, треба виконати.
Пан почухався, почухався, але став. А той як вліпив йому раз у морду, пан упав, і встав, і ще раз упав. І каже:
— Все. Я більше не хочу, би ти мене бив. Я тобі даю, що ти хочеш. І кілько хочеш. Бо як ти мене ще удариш два рази, то я вже забуду дихати.
І пан’му заплатив більше, як треба, і хлопчина пішов собі додому.
І відтоді пан наїмав слуги і чесно обходився.
Пан і наймит
Українська народна казка Чернігівщини
В одному селі жив дуже багатий пан. Проте він був дуже скупий. А коли наймитів наймав, то погано їх годував, от наймити й не хотіли в нього працювати.
Був один мудрий парубок, але бідний. От він і вирішив провчити пана і перехитрити його. Пішов на заробітки, заробив трохи грошей, купив собі сала й хліба. А тоді пішов до пана найматися. Коли вже найнявся і стали йому обід давати, то пан їв окремо добру їжу, а наймитові давав скоринки засушені з водою i кулешу наливав. Ну, наймит трохи посьорбав, а тоді вийшов і поїв хліба з салом. Пішли разом з паном молотити. Молотять, молотять, а пан уже й їсти хоче. Наймит і каже:
— Як їсти? Рано ще.
А тоді пішов за клуню та знов наївся хліба з салом. Молотять далі. Пан каже:
— Ну, пора на обід.
— Та ні, паночку, давайте ще робити. Чого будемо ходити туди-сюди?
До того пан доробився, що поклав ціпа і сказав:
— Ходімо їсти, бо я не витримаю.
— О, паночку, ви ж наче й гарно поснідали і не витримали. А я терплю.
— Ну, нічого, пішли.
Пішли обідати. Знов пан собі витяг гарну їжу, а наймитові скоринки та сухарі. Знову пішли молотити. До вечора молотили, наймит повечеряв собі тихцем.
А ввечері пан знову дає йому недобру їжу. Наймит і каже:
— Я не хочу. В мене ще й досі є.
— А як же то ти так довго їсти не хочеш?
— А в мене ще й досі в жолудку водяний куліш сухарі розмочує. Це
мені і силу дає, і їсти не хочеться.
Пан зрадів, що такий дешевий наймит. А тоді й каже:
— А я ж так їсти захотів!
— Так ви, паночку, добру їжу і м’який хліб їли. Так воно враз усе пройшло і сили ніякої не дало.
Ну, пан думає: «В другий раз я тебе навчу». Рано-вранці повставали, пан поснідав уже гарно, а наймиту дає воду пити. Наймит собі вийшов, з’їв хліба з салом, а тоді зайшов, кухоль води випив і попросив іще. Пан дав другий кухоль.
Наймит махнув рукою і пішов. Молотять, сюди-туди, а пан їсти хоче. Наймит тихцем поїсть та й далі робить. От пан й задумався, що ж це за наймит — і кидати не кидає, і їсть абияк. Здоровий хлоп’як! «Оставлю я його в себе наймитувати»- думає. Сказав про це парубкові, той і погодився. Тільки каже:
— Знаєте, паночку, як воно буде? Плату давайте, як договоримося, а їсти і робити, щоб ми разом ходили.
Пан подумав, подумав і погодився, бо це був вигідний наймит. Дав йому плату і парубок залишився наймитувати. Всі здивувалися, як це він пана не кидає. А він і каже:
— То я вмів пана провчити!