Українські народні казки

Панна Ганна

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Був собі дід і баба. Було в них дві дочки. Одна дідова, одна —бабина. От баба свою жаліла, а дідову посилала бичка пасти в поле. Задавала її роботи багато: прасти, мити, вишивати, Ганна щось там зробила і так втомилася, що стала вона плакати, що не встигне всього поробити. Підходить до неї бичок і питає Ганю:

— Чого ти плачеш?

Вона й каже:

— Як же мені не плакати? Мені баба стільки роботи задала, що я не встигну всю поробити.

А бичок її й каже:

— Лягай спати, а я за тебе все пороблю!

От бичок все поробив, збудив Ганну, і погнала вона бичка додому. Пригоне і бабі оддає свою роботу ( все те, що поробила). Баба така рада. На другий день ще більше дає. День дала, другий день дала, а на третій день догадалася, що не Ганна робить, а бичок усе за неї робить. Та й баба дідові каже:

— Діду, треба зарізати бичка. Бо не Ганна все робить, а бичок.

От Ганна підслухала, та пішла до бичка та й плаче, а він її питає:

— Ганно, чого ти плачеш?

Ганна каже:

— Як мені не плакати? Як тебе хочуть зарізати.

А бичок і каже:

— Не плач, Ганно. Попросися, щоб ти пішла кишки мити. А в кишках знайдеш двоє зерен. Прийдеш додому, і посадиш коло хати, виросте велика верба.

Так вона й зробила. І виросла через кілька день велика верба. А далі каже бичок:

— Прийдеш до верби і будеш їй казати: «Вербо яра, одчинись. Одчинись, прийшла до тебе Ганна-панна».

Баба роботи надавала, а сама пішла до церкви. Пішла Ганна до верби, зробила, як бичок казав. А звідти побігали служанки і все за Ганну поробили, і прали, і шили, і мастили. Приходить баба з церкви, та й зраділа, що Ганна все поробила.

Пройшло так день, другий день, От на другий день баба знов іде до церкви, а Ганна тим часом знов до верби і слугам наказує, що треба робити, щоб усе поробили. А тим часом сама убирається. Виїжджає з верби бричка з кіньми. І кучер везе Ганну до церкви. А як у церкві одправилося, Ганна скоріш із церкви на бричку й додому. Баба як прийшла із церкви, як почала хвалитись, що таку гарну пані бачила:

— А ти, Ганно, хоч би вмилася.

А Ганна думає: «Дак то ж я». На третій день іде баба в церкву і знов Ганні парадів дає багато, щоб поробила всяку всячину. А Ганна тим часом та до верби:

— Вербо —яра одчинись, отворись, прийшла до тебе Ганна-панна.

Сказала вона служанкам, що робити, і пішли вони по роботах, а сама збирається знов у церкву. От приїхала Ганна в церкву. Заходить до церкви, а на неї всі зглядаються, що така ж гарна. Приглянулась і паничеві. От він найняв хлопців, щоб підлили коло неї смоли, щоб туфлі пристали.

Ну, стали люди з церкви виходити, а Ганна посмикала, посмикала ноги та й роззулася, покинула черевичок там. А панич тим часом підговорив хлопців. Одірвали його, і послав шукати Ганну-панну. А коло верби ярої була криниця. І зайшло два чоловіка пити воду. Та й питаються:

— Бабко, у вас нема дівчат? Ось в нас туфлик є, що якась пані загубила. Треба, щоб поміряла на ногу, чи прийдеться.

А баба зраділа, та свою дочку підіслала. А вона не могла взути. От баба йде гукає Ганну:

— Ганно, йди-но та помий ноги, та поміряєш туфлика.

А Ганна помила ноги, взяла під пахву туфля, підходить, та й узулася. А на неї туфлик як раз, як обшив. І вона взяла ще в другий узулася. Ці посланці зраділи, що знайшли Ганну-панну. І пішли вони та сказали паничеві. Панич приїхав і посватав Ганну. Забрав з собою і досі живуть, і хліб жують.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

139 (5179). Панна-Ганна. СУС 510А. записано 2008 року. Племенник Ганна Федорівна (1928). Черкаська область, Жашківський район, Хижня