Українські народні казки

Панський суд

Українська народна казка Поділля

Жили собі два брати: один багатий, а другий бідний. Прийшов до бідного дідок та й каже:

— Йди, Іване, до пана, він землю дає.

Пішов Іван. А пан йому каже:

— Що за день виореш, то все твоє.

Пішов Іван до брата волів просити. Брат дав, але сказав:

— Дивись не позагонь.

Цілий день орав Іван. Виорав великий лан. А ввечері приходить дідок, білий, як сніг, і питає Івана:

— Що тобі лучче: щоб воли поздихали, чи щоб братового сина на двадцять років в москалі забрали?

— Лучче хай воли поздихають, бо у брата один син. Через двадцять років він вже може його не побачити.

Тоді відразу воли й поздихали. Веде брат брата на суд. А попові дуже інтересно було, як же брат брата на суд веде. Закликав обох до хати і каже:

— Сядь, сядь там, Іване!

Іван сів на ліжку, а там якраз попадя дитину сповила і спати положила. Іван сів і задушив дитину.

Піп кричить:

— Я думав ти добрий чоловік, Іване, а ти дивись що зробив.

Вже вдвох ведуть Івана на суд. Як вони йшли, то циган застряг з конячкою у болоті, просить витягнути. Іван вчепився за хвоста тягнути і відірвав хвоста. Циган каже:

— Не прощу, поведу на суд.

От вже втрьох ведуть. А пан був за суддю. Підсудного вивели на галерію, а внизу зібралося багато євреїв. Іван подумав, що все одно засудять. Рішив плигнути звідти та вбитися. Плигнув і забив Рябіна. Євреї зловили його і знов на галерію. Вже четвертий суд буде.

От виходить пан починає суд.

— Розкажи, Іване, як ти позагонив братові воли?

— Я цілий день орав, а ввечері прийшов дідок і питав, що мені лучче? Чи щоб воли поздихали, чи щоб братового сина, забрали на двадцять років в армію. То я сказав щоб воли поздихали, бо в брата один син. От вони й поздихали.

Пан каже:

— Я тобі віддаю воли, а сина на двадцять років в москалі забираю.

Старший брат відразу каже:

— Я тобі, Іване, прощаю, хай син тільки буде вдома.

От вже один простив.

— А ви що, батюшко, хочете з Івана? — питає пан.

— Я просив його до хати, просив сісти на ліжку, а він сів і задушив дитину.

— То знаєте, батюшко, хай іде ваша матушка до Івана, хай живе з ним, поки не родиться дитина.

— Не хочу , — каже батюшка, — прощаю Івана.

Вже другий простив.

— А ти, цигане, що хочеш? — продовжує суддя.

— Я просив витягнути мою кобилку з болота, Іван вчепився, відірвав хвоста, то що я йому подарую?

— Дайте йому цю кобилку, хай їздить на ній, поки хвіст не відросте.

— Нє, — каже циган, — не дам.

От і третій простив.

— А ви, євреї, що хочете з Івана?

— Він плигнув з галерії і забив нам Рабіна.

— То ви вилазьте на галерію, плигніть на Івана та й заб’єте його.

— Ми цибати не будемо звідти.

— Йди, Іване, бери пшеницю, коней в мене і засій поле.

Пішов Іван, запряг коні, набрав пшениці і засіяв поле. Став жити-поживати, і коло землі працювати.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

68 (6022). Панський суд. СУС 1534. Записала Семенюк Зоя Степанівна 2008 року. Мотозюк Степан Павлович (1922). Хмельницька область, Красилівський район, Попівці