Панський суд
Українська народна казка Поділля
Жили собі два брати: один багатий, а другий бідний. Прийшов до бідного дідок та й каже:
— Йди, Іване, до пана, він землю дає.
Пішов Іван. А пан йому каже:
— Що за день виореш, то все твоє.
Пішов Іван до брата волів просити. Брат дав, але сказав:
— Дивись не позагонь.
Цілий день орав Іван. Виорав великий лан. А ввечері приходить дідок, білий, як сніг, і питає Івана:
— Що тобі лучче: щоб воли поздихали, чи щоб братового сина на двадцять років в москалі забрали?
— Лучче хай воли поздихають, бо у брата один син. Через двадцять років він вже може його не побачити.
Тоді відразу воли й поздихали. Веде брат брата на суд. А попові дуже інтересно було, як же брат брата на суд веде. Закликав обох до хати і каже:
— Сядь, сядь там, Іване!
Іван сів на ліжку, а там якраз попадя дитину сповила і спати положила. Іван сів і задушив дитину.
Піп кричить:
— Я думав ти добрий чоловік, Іване, а ти дивись що зробив.
Вже вдвох ведуть Івана на суд. Як вони йшли, то циган застряг з конячкою у болоті, просить витягнути. Іван вчепився за хвоста тягнути і відірвав хвоста. Циган каже:
— Не прощу, поведу на суд.
От вже втрьох ведуть. А пан був за суддю. Підсудного вивели на галерію, а внизу зібралося багато євреїв. Іван подумав, що все одно засудять. Рішив плигнути звідти та вбитися. Плигнув і забив Рябіна. Євреї зловили його і знов на галерію. Вже четвертий суд буде.
От виходить пан починає суд.
— Розкажи, Іване, як ти позагонив братові воли?
— Я цілий день орав, а ввечері прийшов дідок і питав, що мені лучче? Чи щоб воли поздихали, чи щоб братового сина, забрали на двадцять років в армію. То я сказав щоб воли поздихали, бо в брата один син. От вони й поздихали.
Пан каже:
— Я тобі віддаю воли, а сина на двадцять років в москалі забираю.
Старший брат відразу каже:
— Я тобі, Іване, прощаю, хай син тільки буде вдома.
От вже один простив.
— А ви що, батюшко, хочете з Івана? — питає пан.
— Я просив його до хати, просив сісти на ліжку, а він сів і задушив дитину.
— То знаєте, батюшко, хай іде ваша матушка до Івана, хай живе з ним, поки не родиться дитина.
— Не хочу, — каже батюшка, — прощаю Івана.
Вже другий простив.
— А ти, цигане, що хочеш? — продовжує суддя.
— Я просив витягнути мою кобилку з болота, Іван вчепився, відірвав хвоста, то що я йому подарую?
— Дайте йому цю кобилку, хай їздить на ній, поки хвіст не відросте.
— Нє, — каже циган, — не дам.
От і третій простив.
— А ви, євреї, що хочете з Івана?
— Він плигнув з галерії і забив нам Рабіна.
— То ви вилазьте на галерію, плигніть на Івана та й заб’єте його.
— Ми цибати не будемо звідти.
— Йди, Іване, бери пшеницю, коней в мене і засій поле.
Пішов Іван, запряг коні, набрав пшениці і засіяв поле. Став жити-поживати, і коло землі працювати.