Українські народні казки

Папороть

Українська народна казка Кіровоградщини

У давню давнину цвіла папороть на Купала вночі о дванадцятій годині. Її

ходили шукать молоді люди. І тільки ті могли знайти, хто був закоханий уперше.

Один молодий хлопець пішов уночі на Купала до лісу й знайшов ту папороть. Вона цвіла, як сонце і давала великий блиск.

Знайшовши цвіт папороті, задумав стати великим ученим. Бо коли знайти той цвіт і тримати при собі, то що не задумаєш, все збудеться.

Як забажав, так і сталося. Легко поступив, легко вчився, потім працював у чужих краях.

Проходили роки, а йому хотілося все більше слави. Коли вже нажився, коли пройшов його вік, подумав: «Я цілий вік про себе дбав, ніколи не подумав, як там мої батьки живуть. Треба поїхати у рідні краї, подивитися, як там живе родина».

Так і зробив. Приїхав та й питає, де живуть його батьки. Йому кажуть, що нікого нема. Хата розвалилася, батьки повмирали. Був у них син, та лишив їх, утік у світ і не давав про себе знати.

Пішов він на своє подвір’я, дуже зажурився. Знав, що лише він сам винен. Думав тільки про славу, а про батьків зовсім забув. І його серце охопив великий жаль. Ліг він долілиць і сказав:

— Свята земле, проступися, хай я під тобою пропаду.

Земля проступилася і він провалився. То цвіт папороті останній раз сповнив його волю. І з тих пір більше папороть не цвіте1.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

129 (8012). Папороть. СУС —. Записав Панченко Сергій 2010 року. Панченко Зінаїда Антонівна (1946). Кіровоградська область, Маловисківський район, Злинка