Паровозик
Українська народна казка Кіровоградщини
На далекому велетенському заводі з високими димовими трубами, дякуючи золотим рукам славних майстрів, народився маленький Паровозик. Він був залізний, весь виблискував новою зеленою фарбою, а з боків пишався яскраво-червоним пояском. Попереду сяяли жовтим світлом великі довірливі оченята, та відбивали блакить неба чисті прозорі віконця. Чорні, як смола, колеса мріяли виспівувати дзвінку веселу пісеньку.
День у день Паровозик стояв на складі, слухав розповіді старших машин про захопливі мандри і нетерпляче чекав на власну цікаву подорож. Нарешті по Паровозика прийшли. Це був Машиніст. Він з захопленням оглянув нового друга, заскочив у кабіну, і Паровозик спочатку закашлявся, зачхав, а потім поїхав. Його колеса заспівали радісну безтурботну пісеньку.
Який чудовий був світ! Наш герой вперше побачив і великі міста, що вирували життям, і маленькі квітучі села, золоті поля і зелені ліси, великі залізні мости через могутні ріки.
Та ось він потрапив до невеличкого чарівного містечка. Тут його з нетерпінням чекала нова родина та багато справ.
З того часу пройшло багато років. Куди б не їздив наш друг, возив пасажирів чи важкі вантажі, він завжди повертався до рідного Депо, де його любили, цінували та завжди чекали. І хоч Паровозик уже постарів, перестав виблискувати новою фарбою, і пісенька коліс вже не була такою безтурботною. Але все ж радісно і яскраво світилися жовті, трішки втомлені очі, сповнені добра, щастя і подяки за прекрасну і корисну долю.