Українські народні казки

Пекло

Українська народна казка Полтавщини

Давно-давно жив чоловік і жінка. Мали вони десятеро дітей. Їсти не було чого, тоді батько вимів у коморі жменьку зерна і пішов у млин змолоти, щоб дітям зварити затірки. Вийшов і думає: «Подивлюся, чи вистачить тут муки на затірку». А вітер як дмухнув, так і висіяв ту муку. Розсердився чоловік та й пішов шукати вітра. Іде, іде, коли бачить діда.

— Куди йдеш, чоловіче добрий? — питає той.

— Іду вітра позивати.

— Ну то іди далі, по дорозі побачиш діда. Ото і буде вітер.

Він пішов і побачив обірваного голодного діда. Каже до нього:

— Допоможи мені, чоловіче добрий.

А дід отвічає:

— Іди додому і скажи: «За моїм велінням, за дідовим проханням, стіл розкрийся». Пішов він додому, сказав слова, а перед ним з’явився стіл, повен наїдків та напоїв.

Зраділа родина, що не будуть більше бідувати. Але одного разу задумав чоловік побачити рідного батька, який помер. Він промовив:

— За моїм велінням, за дідовим проханням я хочу, щоб переді мною став кінь і я полетів до батька.

І тут з’явився гарний-прегарний кінь. Сів він на коня і полетів на небо і бачить: скрізь гарно, дерева цвітуть, пташки щебечуть. Він зрозумів, що то був рай. Зрадів, а тоді думає: «Піду я до бога».

Побачив він чорний замок на дверях, та такий великий, що зроду-віку в житті такого не бачив. Прийшов до бога та й каже:

— Господи, багато я повидав, та такого замка ще не бачив.

Бог йому відповідає:

— На ключі, одіпри і подивися, що там.

Він пішов, відкрив двері, а там величезний казан. В ньому смола кипить, а в смолі — люди. Серед них він побачив і свого батька. Той кричав:

— Сину, витягни мене!

Як не намагався, не міг чоловік витягнути батька. Тоді він вернувся до бога та й каже:

— Господи, я бачив свого батька, він просив, щоб його витягнути.

Бог і каже:

— В тім казані киплять грішники, які крали, убивали, не поважали старших, жадібні, скупі. Спитай у свого батька, чи дав він що-небудь якомусь жебракові при житті.

Пішов чоловік та й питає. А батько каже:

— Ні, нікому нічого не дав і старших не поважав.

Розповів про все чоловік богові, а той каже:

— Спитай, може у нього хтось щось вкрав.

Спитав син, а батько відповів:

— На базарі у мене дівка вкрала часнику вінок. І стареньку жінку я підсадив на віз.

Почув це бог та й каже:

— Чоловіче, візьми той вінок та й простягни батькові. Так його і витягнеш.

Узяв чоловік вінок, простягнув один кінець батькові. Той вхопився і почав вилазили. Але за нього почали чіплятися інші. Він як оглянеться та як закричить:

— Куди ви чіпляєтеся, неокаянні душі?!

Той вінок відразу обірвався. Бог побачив це і сказав:

— Твій батько і сам грішник, то як він може судити інших? Тому він вічно кипітиме в смолі.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

268 (5047). Пекло. СУС 804. Записано 2008 року. Шинкаренко Галина Федорівна (1933). Полтавська область, Семенівський район, Заїчинці