Пекло
Українська народна казка Полтавщини
Давно-давно жив чоловік і жінка. Мали вони десятеро дітей. Їсти не було чого, тоді батько вимів у коморі жменьку зерна і пішов у млин змолоти, щоб дітям зварити затірки. Вийшов і думає: «Подивлюся, чи вистачить тут муки на затірку». А вітер як дмухнув, так і висіяв ту муку. Розсердився чоловік та й пішов шукати вітра. Іде, іде, коли бачить діда.
— Куди йдеш, чоловіче добрий? — питає той.
— Іду вітра позивати.
— Ну то іди далі, по дорозі побачиш діда. Ото і буде вітер.
Він пішов і побачив обірваного голодного діда. Каже до нього:
— Допоможи мені, чоловіче добрий.
А дід отвічає:
— Іди додому і скажи: «За моїм велінням, за дідовим проханням, стіл розкрийся». Пішов він додому, сказав слова, а перед ним з’явився стіл, повен наїдків та напоїв.
Зраділа родина, що не будуть більше бідувати. Але одного разу задумав чоловік побачити рідного батька, який помер. Він промовив:
— За моїм велінням, за дідовим проханням я хочу, щоб переді мною став кінь і я полетів до батька.
І тут з’явився гарний-прегарний кінь. Сів він на коня і полетів на небо і бачить: скрізь гарно, дерева цвітуть, пташки щебечуть. Він зрозумів, що то був рай. Зрадів, а тоді думає: «Піду я до бога».
Побачив він чорний замок на дверях, та такий великий, що зроду-віку в житті такого не бачив. Прийшов до бога та й каже:
— Господи, багато я повидав, та такого замка ще не бачив.
Бог йому відповідає:
— На ключі, одіпри і подивися, що там.
Він пішов, відкрив двері, а там величезний казан. В ньому смола кипить, а в смолі — люди. Серед них він побачив і свого батька. Той кричав:
— Сину, витягни мене!
Як не намагався, не міг чоловік витягнути батька. Тоді він вернувся до бога та й каже:
— Господи, я бачив свого батька, він просив, щоб його витягнути.
Бог і каже:
— В тім казані киплять грішники, які крали, убивали, не поважали старших, жадібні, скупі. Спитай у свого батька, чи дав він що-небудь якомусь жебракові при житті.
Пішов чоловік та й питає. А батько каже:
— Ні, нікому нічого не дав і старших не поважав.
Розповів про все чоловік богові, а той каже:
— Спитай, може у нього хтось щось вкрав.
Спитав син, а батько відповів:
— На базарі у мене дівка вкрала часнику вінок. І стареньку жінку я підсадив на віз.
Почув це бог та й каже:
— Чоловіче, візьми той вінок та й простягни батькові. Так його і витягнеш.
Узяв чоловік вінок, простягнув один кінець батькові. Той вхопився і почав вилазили. Але за нього почали чіплятися інші. Він як оглянеться та як закричить:
— Куди ви чіпляєтеся, неокаянні душі?!
Той вінок відразу обірвався. Бог побачив це і сказав:
— Твій батько і сам грішник, то як він може судити інших? Тому він вічно кипітиме в смолі.