Українські народні казки

Передача на той світ

Українська народна казка Буковини

Колись були прошаки. І був їден бідний старець: ходив по селах, щоб хтось щось дав. Заходить він до їдної пані. Відкриває двері, простягає руку. — Пані, дайте що-небудь. Паня його питає:

— Звідки ви?

Йому встидно було казати, звідки він, та й каже їй:

— Я ізо всього світу.

А пані причулося, що він з того світу.

— Слухайте, хазяїне, ви з того світу? Я вас прошу, скажіть мені, як там живе моя мама? Вже три роки, як вона померла.

Чоловік їй відповідає:

— Пані, така вона бідна, така обдерта, що майже гола ходить. Паня його просить:

— Слухайте, я вам дам передачу маленьку. Прошак був не дурний, здогадався, що воно є, і питає:

— Де ваш чоловік? Пані каже:

— Він купець, має коні, має бричку, поїхав по селах збирати свині. А старець боявся, що приїде хазяїн і ніякої «передачі» не дасть.

— Пані, давайте, що маєте давати, бо я буду йти.

Паня нагодувала його добре, дала йому хліба й до хліба. Та й дає «мамі». Дає пальто, дає плаття. А старець їй:

— Пані, ви давайте гроші, бо там є де купити, лиш грошей нема. Паня дала йому ще й грошей, спакувала то все. Прошак уже хоче йти, а паня йому каже:

— Хазяїне, скажіть, будь ласка, чи не бачили ви там мого тата? То не мій тато, а чоловіків. Вже десять літ, як вігі помер. Як він живе на тому світі?

— Дуже бідно. Обірваний такий. Він у пеклі робить, тачкою смолу возить.

— Я вас буду просити, може, ви щось і для него візьмете? Як там з одежею?

А старець їй:

— Одежа є там, все є, через дорогу склеп. Лиш грошей там нема. Як ваша ласка, то дайте пальто, костюм, а решту — гроші.

Паня дає все. Та ще й жменю золота дає. І просить:

— Я вас просю, не затримуйте це все, скоро передайте. Він їй:

— Я навіть додому не буду заходити, мені по дорозі, зразу це все й віддам.

Випроводжає його паня:

— Щасливої вам дороги. Передайте привіт мамі, татови. Прошак вийшов і поспішає, щоби пан не догонив. Пан приїжджає додому, паня на воротах. Така весела.

— Слухай, Петю, у нас був пан з того світу. Пан каже:

— Що ти, дурна чи сумашечча? Хто приходить з того світу? Паня йому:

— Їй-богу був. Я передала мамі пальто й плаття. І татови костюм і пальто. І гроші передала, і жменю золота.

Як учув хазяїн за золото, то аж почорнів. Не заїжджає навіть у ворота, а розвертає коні з бричкою і пускається доганяти прошака, щоби то все відобрати. А прошак, доходя недалеко лісу, оглядається назад і бачить коні з бричкою. Скоро шукає добрий кущ, ховає мішок з одежею і гроші під кущ, а сам вертається трохи назад. Вибрав такий собі середній дуб, хапає того дуба і тримає.

Зближається купець.

— Добрий день, вуйку!

— Доброго здоровля!

— Ви не бачили, тут не йшов чоловік із клунком?

— Бачив.

— Я вас просю, допоможіть його догнати.

— Давайте сто рублів, то дожену.

Той дає йому сто рублів, а прошак каже:

— Пане, тримайте цей дуб, бо як він упаде, то світ ся западе.

— Я буду тримати, — каже пан. — Просю, скоріше доганяйте. Пан ловить дуба і тримає. А прошак каже:

— Міцно, міцно тримайте.

Та й бере коні з бричкою, підводить до того куща, кладе в бричку свій клунок з «передачею», золото, гроші, сідає на бричку і спокійно їде додому.

А той тримає дуба й тримає. Дивиться — вже вечір. Пан вовків боїться і боїться дуба пустити, бо як дуб упаде, то світ ся западе. Уже зовсім стемніло. Пан легенько пускає дуба, відходить від нього — дуб не паде. Він драла додому. Прибігає, а жінка на воротях.

— Що, Петю, догнав? А пан їй:

— Догнав. Але що ти дала мому татови і своїй мамі? Пальта, костюми, плаття. А я дав свому покійному татови сто рублів і коні з бричкою, бо він любив їхати. Хай там їде.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Нелипівці, Кельменецького району, Чернівецької області
18 листопада 1979 року
Оповідач: Сікорський Олексій Васильович (1909)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Передача на той світ

Українська народна казка Гуцульщини

Мав ґазда на продаж три корові. Сам ішов на роботу і сказав жінці:

— Як прийде купець, то продай ці корови. Але за менше не дай, як по сотні за одну штуку. Пішов чоловік, а прийшов купець. І питає:

— Чи є у вас корови на продаж?

— Є.

— Покажіть.

Вона показала, а купець питає:

— Що ці корови будуть вартувати?

— Чоловік сказав узяти за них по дві сотки. Каже купець:

— Я не взяв з собою гроші. Я зараз беру дві корові, а одну на заставу лишаю. Як принесу гроші, то моя корова, а як не принесу — ваша корова.

Та й забрав той купець дві корові. Прийшов чоловік додому й питається:

— Ти продала корови?

— Продала.

— Кілко взяла?

— Та як ти казав.

— А де гроші?

— Він дві корові взяв, а одну лишив на заставу. І сказав, що як принесе гроші, то озме корову, а як не принесе, то корова буде наша.

Чоловік каже:

— Жінко, я би тебе вбив за це. Але не буду цего робити. Піду в світ і пошукаю дурніших від тебе. Знайду — твоє щастя, не знайду — горе твоє, бо як не знайду дурніших від тебе, то вже до тебе не вернуся.

І пішов чоловік.

їде він дорогою, дивиться, баба сидить у фосі і рахує гроші. Питається баба чоловіка:

— Відки ви?

— Я впав з неба.

— А Господи! Чоловік мій умер. Він має бути на небі. Такий і такий. Ви знаєте його?

— Знаю.

— Як він там перебуває?

— Він такий обдертий, нужний. Пасе Божі вівці.

— Як би я передала йому одежину?

— Одежу там не приймають. Хіба гроші.

— Я продала два воли. Якраз маю гроші і дам вам.

Той взяв у неї гроші й подався. А баба пішла додому. Мала та баба одного сина. Питається син:

— Продали-сте воли?

— Продала.

— А де гроші?

— Передала татови.

— Через кого передали-сте?

— Я здибала одного чоловіка, що впав з неба. Він знає нашого тата. Тато такий обдертий і пасе Божі вівці.

— Я би хотів з тим чоловіком поговорити.

— То сідай на коня і їдь за ним.

їде він, находить того чоловіка. Той сидить і рахує гроші.

— Ви бачили того чоловіка, що впав з неба?

— Бачив.

— Куди він пішов?

— За ту гору.

— Знаєте що? Озміть мого коня і доженіть його, аби я з ним поговорив.

Той сів на коня й поїхав. А син ждав, ждав — нема. І пішов додому.

— Був-ес з батьком? — питається мама.

— Я найшов такого, що знає чоловіка, який з неба впав. Він сказав, що той чоловік пішов за гору. Я дав йому коня, щоб догнав того чоловіка. Та й ні того чоловіка, та й ні коня.

— Нічого, синку, видко, що той взяв коня татови, аби тато мав чим їхати, як буде пасти вівці.

А чоловік, що взяв коня, приїхав додому та й каже:

— Жінко, маєш щастя, що я найшов дурніших від тебе. Маєш гроші і коника. І я буду жити з тобою.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Космач, Косівського району, Івано-Франківської області
19 серпня 1984 року
Оповідач: Борчук Микола Тимофійович (1908 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.