Українські народні казки

Пес і вовк

Українська народна казка про тварин

Був один ґазда дуже багатий, і був в него пес. Поки був пес молодий, то любили його, а як ся постарів, та й відогнали. Пішов бідний песик. Іде і прийшов до ліса, змігся і ліг. Надходить вовк і питає його: «Що ти за єден?» А він каже: «Я швець». — «Коли ти швець, то вшиєш мені чоботи». — «Добре, — каже пес, — я вшию, іди і приведи ялівку добру».

Пішов вовк, закрадається коло череди і вкрав ялівку. Приводить, розбив і питається пса: «Коли за чоботи?» А він каже: «Так за тиждень». І пішов вовк, а пес ліг коло тої ялиці.

Приходить вовк в тиждень і питає пса: «Є чоботи?» А пес каже: «Є, але іще треба мастити свинячої». — «А де ж дістати?» А пес каже: «Підем до мого ґазди, що я був в него». — «А як зловить нас», — каже вовк. Пес каже: «Не бійся, я знаю там входи».

І пішли оба. Приходять туди, полягали в якусь хопту ї чекають, заким полягають. Пішов пес, подивився, приходить і каже: «Вже полягали». Прийшли до карника, витягли пацюка; вовк взяв за вухо, а пес ззаду підгонить. Привели до ліса, розбив вовк пацюка і каже псові: «А коли приходить за чоботи?» А пес каже: «Так за п’ять день».

І пішов вовк, а пес як ліг коло пацюка та й їсть. Вже із’їв. Приходить вовк і питає: «Є вже чоботи?» А пес каже: «Є, але треба кувати». А вовк каже: «Де ж підкуєм?» А пес каже: «Я маю коваля знакомого, та й підкує».

Пішли. Ідуть, але треба було іти через болото таке, що трошки притугло. Пес пішов по версі, а вовк застряг по коліна. Виходить на берег, а пес каже: «Добрі чоботи». А вовк подивився і каже: «А то коли мене обув, я ще таки чобіт не видів; які вони файні». А пес каже: «А правда, такі файні». — «А так», — каже вовк.

Тепер каже пес: «Ходім до мого ґазди на весілля; він сина женить, а ми залізем до комори, наїмося добре і нап’ємся та й підем». А вовк каже: «А як хто уздрить мене і скричить: «Вовк!» Збіжаться і уб’ють мене». А пес каже: «Не бійся, я заведу тебе, що ніхто не вздрить».

І пішли. Приходять, закралися, влізли до комори. Пес надибав студенець і їсть, а вовк надибав горілку та й п’є. Як ся напив добре і каже: «Я буду співати». А пес каже: «Цить, бо як вчують, та й ті вб’ють». А вовк: «Ні, я співаю». Як завиє: «У-у-у!» А люди як вчули, скричали: «Вовк! Вовк!» Взяли дручка та й гонять з комори. Ледве втік. А пес собі ніби гавкає на него. А ґазда каже до гостей: «А дивіться, то пес наш, що був пішов. Гуджа! Гуджа!»

Виходить пес за ворота, а вовк каже до пса: «Так мене, небоже, обсадили, не можу ся кинути». А пес каже йому: «Чи я тобі не говорив цить! А ти не хотів слухати; ну, — каже пес, — ходім, засунемся ще до хати». А вовк каже: «Як ми ся всунем?» Пес каже: «Якось всунемся!». І пішли.

Увійшли до хати, ліг вовк під лаву, а пес доносить йому кістки; а він лиш хруп, хруп. А ґазда каже до гостей: «Ото пес не мав зубів, а тепер як хрупає кістки». Люди балакають, порція стоїть на столі, а пес лабами досягне і дає вовкові. Вовк як ся впив добре і каже псові: «Я буду гуляти, ади як музики грають». Пес каже: «Цить!» — «Ні, я гуляю».

Як сі підойме з лавов, а люди попадали з лави, а він по хаті: «У-у-у!» Знов як зачали люди бити; ледве втік. А пес гавкав. Ґазда тровить, ну вже потихли люди, а пес уже не іде з вовком. А вовк чекає на пса.

Вийшов пес на двір, вовк каже псові: «А ти не ідеш за мнов?» — «Ні», — каже пес. — «Ну, як не ідеш, то за мнов до войни мусиш ставати; пам’ятай, бо як не станеш, то тебе розідру; там і там під того дуба аби-сь ішов тогди і тогди».

Вовк зібрав собі медведя і свиню дику, а пес кота, качку і гуску. Ідуть. Приходять, а вовк уже чекає на него. Але кіт, як-то звичайно, наперед іде, а свиня зарилася в листі та й хвостом виргає. А кіт гадав, що то миш, та й за хвіст як злапає, а свиня в крик. Та далі кіт напудився та на дуба. А там був медвідь на дубі; та й кіт видер і йому очі. Медвідь з дуба та далі, а качка все: «Так, так», а гуска: «Гу-гу». І повтікали.

Медвідь і вовк, і свиня здибалися. І каже свиня: «Якась біда маленька як мене злапала за хвіст, гадав, що не буду вже жити». Медвідь каже: «Дай му покій; мені очі мало не видерла і ще якісь двоє все: «Так, так» одно, а друге іще: «Гу-гу» кличе, то їх багато, відай, було». — «Я не знаю бо-м страх, ледве утекла». — каже свиня. Медвідь каже: «Я не знаю, як я з дуба злетів». А вовк каже: «Я застив був на місці».

Походження та примітки

Пес і вовк. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — 102, 103, 104. Зап. в м. Городенки (Гуцульщина). Час запису не зазначений. Pokucie. Obraz etnograficzny. Skreśli! Oskar Kolberg, t. IV, Kraków, 1889., стор. 266—268. Паралелі: Про говор галицьких лемків. Написав Іван Верхратський. — Збірник філологічної секції Наукового товариства ім. Шевченка, т. V, Львів, 1902., стор. 169—170; Етнографічний збірник. Видає Етнографічна комісія Наукового товариства ім. Шевченка, Львів, 1895—1916., т. XXX, 1911, стор. 11; Указатель сюжетов. [Составил В. Я. Пропп]. — Народные русские сказки А. Н. Афанасьева. В трех томах, т. 3, М., 1958., стор. 460; Л. Г. Бараг, Восточнославянские сказки, их взаимосвязи и национальное своеобразие. — Эпические жанры устного народного творчества, Уфа, 1969, с. 75—240, стор. 210; Казкі пра жывёл і чарадзейныя казкі. Складальнік К. П. Кабашнікаў, Мінск, 1971., стор. 89—91: Julian Krzyżanowski, Polska bajka ludowa w układzie systematycznym, Wrocław — Warszawa—Kraków, t. I, 1962., стор. 57; Spievajúca lipka. Rozprávky západných Slovanov. Vybral a pripravil prof. dr. Pawol Nedo, Lipsko, s kolektívom odborníkov z etnografických pracovísk v Bratislave, Prahe a Waršawe, «Mladé Letá», Bratislava, [1972]., стор. 291—295.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.