Українські народні казки

Печера опришків

Українська народна казка Гуцульщини

Був бідний чоловік та й жінка. Каже одного разу жінка:

— Ану піди в ті великі ліси, де ніколи люди не заходять. Піддивися, коли опришки йдуть з роздобутків та заходять у свою печеру. А як вони вийдуть з тої печери, ти заштрикни туди та й набери грошей, скільки зможеш. І втечи до хати. Та й будемо мати за що жити.

Чоловік узяв сокиру, курмей та й пішов у темний ліс. Дивиться, ідуть опришки. А він крадьки за ними пішов. Подивився, а вони прийшли до свої печери. Він так ховався, щоб вони його не виділи. А в тій печері двері були кам’яні. Вони замка не мали. Найстарший опришок сказав до дверей примівку:

— Сизися, втворися!

І двері втворилися. Як зайшли всі опришки в печеру, той опришок найстарший знов сказав до дверей:

— Сизися, заприся!

І двері заперлися, а чоловік, що підкрадався, запам’ятав ці слова. А опришки повикладали в печері свою здобич, старший опришок знов сказав дверям:

— Сизися, втворися!

Двері втворилися, опришки повиходили з печери, сказав старший примівку, закрилася печера, і вони пішли. Пішли в свою дорогу.

Коли опришки зайшли поза горб, що їх вже не видко було, бідний чоловік підійшов до дверей та й сказав:

— Сизися, втворися!

Двері втворилися, він скокнув усередину, набрав багато грошей, вийшов з печери і сказав дверям:

— Сизися, заприся!

Двері заперлися, і чоловік з радощів побіг бігом до хати. Прибіг та й сказав жінці:

— Дивися, жінко, скільки я грошей приніс!

— Добре я тебе нарадила, — сказала жінка. — Купуймо поле, будуймо хати, кладім стайні, купуймо маржину.

Та й вони все це зробили і стали багатими людьми. Але в сусідстві був багач. І дуже позавидів він цему бідному чоловікови, що так збагатів.

— Були ми в сусідстві враз добрі, — каже багач бідному, — а тепер не будемо.

Спитав бідний:

— А чому не будемо добрі?

— Будемо добрі враз, але мусиш сказати мені, з чого ти так забагатів. Відки в тебе такі гроші?

— Скажу тобі, чоловіче, поправді. Одного разу я пішов у ліс по дрова, а опришки пішли до свеї печери. А я за ними крадьки й підсунувся під їх двері. А то двері кам’яні. Найстарший опришок примівку до них говорив, аби вони втворилися.

А багач питає:

— Як, як він говорив до дверей, той опришок?

— Він сказав: «Сизися, втворися». А двері втворилися. Вони туди пішли, гроші повикладали та й відти вийшли. Та й знов сказав опришок: «Сизися, заприся», і двері затворилися. А я так само сказав, як опришок, та й набрав грошей.

А багач бігом у ліс на то саме місце, про яке розповів бідний чоловік. Підховався, аби його опришки не виділи, та й чекає опришків. Прийшли опришки під двері. Та й старший каже:

— Сизися, втворися.

А багач так вуха нашурює, аби не забув, аби запам’ятав, як він має казати дверям. Зайшли опришки, повикладали гроші, вийшли з печери. Знову сказав старший опришок:

— Сизися, заприся!

Та й пішли опришки на рабунки. Потали * поза горб, а багач скокнув до дверей.

— Сизися, втворися!

Двері втворилися. Він зайшов і сказав за собою:

— Сизися, заприся!

Двері заперлися, багач гарбає гроші. Нагарбав повні кишені, пазухи, так, що вже не мав їх де класти. І повні жмені затиснув. Підштрик до дверей та й з радощів забув, як має казати, щоби двері втворилися. Угадував зо дві годині і не міг угадати.

Аж тут нараз опришки прийшли до дверей. Та й кажуть:

— Сизися, втворися!

А багач луснув себе кулаком по чолі: «Аби я був так сказав!» Опришки зайшли всередину, зловили злодія та й сазали йому:

— Ти великий хитрун! Як тобі вдалося тут увійти?

Але той багач з великого страху уже не міг промовити слова. І вони з ним так розпорядилися, що багач ніколи вже не повернувся додому.

Походження та примітки

* Пота́ти — (перен.) розтанути, зникнути.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Хутір Калинки́, Косівського району, Івано-Франківської області
19 січня 1986 року
Оповідач: Колобейчук Григорій Дмитрович (народж. 1930)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.