Печеричка

Українська народна казка Кіровоградщини

Тисячі років тому, коли на землі не було вогню, людям жилося дуже погано. І ніхто не здогадувався, як його здобути. Довго думали, сперечалися та й вирішили послати посланця до самого Бога, щоб випросити у нього вогню. Але Бог був дуже далеко і не кожен міг до нього дістатися.

Почали прохати великих птахів, але вони відмовилися, бо шлях був довгим і важким. Стали просити допомоги у малих пташок, але й ті відмовилися.

А маленька Печеричка, почувши як птахи й люди сперечаються між собою, запропонувала свою допомогу людям:

— Якщо нікому летіти, якщо всі відмовляються, то полечу я.

— Але ж ти така маленька, у тебе такі маленькі крильця, ти не долетиш.

— Ти помреш!

Так гукали з усіх кінців великі й малі птахи. Печеричка на це відповіла:

— Можливо, я зможу допомогти людям, а коли ні, то нічого не вдієш. Я смерть прийму з гордістю, бо загину за хорошу справу.

І полетіла пташина до самого Бога. Нелегким був її шлях. Довелося їй подолати різні перешкоди: і палюче сонце, і рвучкий вітер, і нестерпний голод. Печеричка все подолала і дісталася до Бога.

Вседержитель дуже здивувався, коли побачив пташину. Він посадив її на коліно і вислухав прохання людей, яке передала Печеричка. Передати людям вогонь цією маленькою пташою Бог не наважувався.

— Ти ж згориш, — промовив Він, — поки долетиш до землі.

Але Печеричка наполягала на своєму.

— Ну гаразд, я дам тобі те, що ти просиш. Але пообіцяй, що повертаючись додому, ти не поспішатимеш, а будеш летіти повільно. Якщо ти не виконаєш моє прохання, то твої крильця обпалить вогонь.

Печеричка пообіцяла виконати наказ. Довго вона летіла, роздумуючи, що її на землі чекають, що вогонь необхідний людям. А коли побачила, що на землі її помітили і радіють поверненню, то, забувши про наказ і обіцянку, вона полетіла так швидко, що зовсім обпалила своє пір’ячко і крильця.

Всі раділи, що на землі є вогонь, а Печеричка плакала, бо у неї не залишилося жодної пір’їнки. І тоді всі пташки вирішили вирвати у себе по пір’їнці, й віддати Печеричці, щоб вона теж мала вбрання.

Тільки сова відмовилися від складщини. Усі птахи накинулися на сову, щоб провчити її за безсердечність і жадібність, тому вона змушена була заховатися в дупло.

Ось чому сова ніколи не вилітає вдень зі своєї хатинки, а тільки ввечері та вночі.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

110 (7993). Печеричка. СУС —, новотвір. Записала Чепа Тетяна 2010 року. Антонова Олександра Леонідівна (1925). Кіровоградська область, Олександрійський район, Соколівське