Українські народні казки

Пияк

Українська народна казка Бойківщини

В одного господаря був син. Дуже здібний був, працьовитий, займався господаркою, але коли батько постарів, зв’язався син з пустим товариством і зачав пити горівку. Батько просив, і мати просила — нічого не помагало. Зачав чоловік із жінкою радитися, що би зробити, аби відучити його від пустого товариства і від горівки. Каже чоловік до жінки:

— Я ляжу на ліжко і буду слабий, а ти піди в шиньк і скажи синови, що я буду вмирати. Як прийде, то ще він не пияк.

Пішла мати до шиньку, а син п’є горівку. Вона говорить до него:

— Синочку, ходи додому, бо батько дуже захворів і буде вмирати. Та й просить, щоби ти прийшов, бо хоче тобі щось наказати.

А син відповідає:

— Ідіть додому, я вже йду.

Вона підходить до жида та й каже йому:

— Не дайте йому більше горівки, бо в него нема грошей та й у нас грошей немає, нема чим платити.

І пішла додому. Чекали, чекали жінка й чоловік, до темної ночі чекали, а син так і не прийшов. Приходить уночі п’яний, батько й мати зачали плакати, просити, але нічого не помогло.

А на другий день син устав і знов пішов у шиньк. Встає батько з ліжка, збирається та й іде до того шиньку. Приходить, а син засів собі з товаришами та й п’є горівку. Батько каже до сина:

— Кілько я тебе просив, кілько раз тобі говорив, що ти через горівку підеш із цего світу. Але ти не хочеш мене слухати. Я помру, а ти маєш погинути ганебною смертю.

Тоді підходить до жида та й каже:

— Слухай, Мошку, аби ти мойому синови не давав горівки, бо син грошей не має, а я майно за горівку не дам. Продам хату і весь маєток, а тобі не дам, аби ти забирав моє майно за горівку.

І пішов собі геть додому. Та й каже жінці:

— Що ми маємо робити, аби не втратили свою дитину? Піди ще раз і поклич його додому. Скажи, що я слабий, що буду вмирати.

Приходить вона до шиньку, зачала дуже плакати та й просити його:

— Батько слабий дуже і буде скоро вмирати. Просить тебе, аби ти скоро прийшов додому.

А він того не слухав. Тоді мати пішла додому і каже до чоловіка:

— Уже ми йому нічим не поможемо, бо наш син — пияк. Хіба би я пішла до священика і попросила, аби він закликав його до себе і поговорив з ним.

На другий день рано пішла вона до священика і стала просити, аби він закликав його до себе і з ним поговорив.

— Може би послухав вас, — каже вона священикови. Священик відповідає:

— Нехай прийде завтра рано до мене. Я буду його просити, може, й поможе.

Прийшла вона додому та й говорить до чоловіка:

— Коби він хотів піти до священика, то, може би, священик йому роз’яснив, щоби не пропала молода людина від горівки.

Коли син прийшов уночі п’яний, батько сказав:

— Сину, казав священик, аби ти прийшов до него, щось має тобі казати.

А син відповідає:

— А що священик має мені казати? Я собі свій ґазда, а він свій ґазда. Я не п’ю за його гроші, ай за свої.

Устав він рано, і мати зачала просити:

— Піди, сину, до священика, може, він тобі щось добре скаже.

— Добре, — каже, — мамо, я піду. Приходить до священика.

— Слава Ісусу Христу. Священик йому відповів:

— Слава навіки богу. Та й каже:

— Я чув, що ти дуже п’єш горівку і не шануєш батька й маму своїх, зневажаєш їх. А вони в тебе порядні батьки. Вони тобі не хотять зла, а тілько добра, послухай батька й мами. Та й мене послухай, залиши пусте товариство та й горівку. Твої батько й мама порядні люди, ходять до церкви, і їм соромно, що ти пустився в таке пусте товариство. Я тобі скажу два слова: сину, їж, пий, веселися, але за один день перед смертю покайся.

Він подякував священикови та й пішов додому. Прийшов і каже батькови:

— Ви мене пужали священиком, а священик мені нічого не казав; сказав мені, аби я їв, пив, веселився і лише за день до смерти покаявся.

А батько говорить йому:

— А чи питав ти, сину, в священика, коли ти будеш умирати? А син відповідає:

— Ні.

— То піди до священика та й запитайся, коли ти будеш помирати. А син каже:

— Правда, правда. Я піду запитаюся, аби знав.

Взяв капелюха в руку і побіг до священика. Приходить та й говорить:

— Ми все договорилися, все добре, але ви не сказали мені, коли я буду вмирати.

А священик відповідає йому:

— Не пий, синочку, сьогодні, бо, може бути, що ти ввечері умреш.

— А завтра чи мож пити? А священик каже:

— Й завтра би-с не пив, бо не знаєш, коли будеш умирати. Він тоді каже священикови:

— То хіба би я ніколи не пив горівку.

— Так, синцю, так, не мож пити горівку, бо не знаєш, коли будеш умирати.

І з тим він пішов додому. А батько питає його:

— Що тобі казав священик? Син відповідає:

— Щоби я не пив горівку ні сьогодні, ні завтра, ні позавтра, бо не знаю, коли буду вмирати.

Взяв капелюх і пішов у шиньк пити горівку.

А батько закликав трьох людей, зробив тестамент, продав хату і весь маєток, зайшов у сільраду, затвердив той документ, зробив у коморі в сіні сховище, поклав там гроші і забив на тому місці гак. Коли син прийшов п’яний, батько сказав йому:

— Не хотів-ис слухати мене, то пропадеш, бо я продав усе майно та й хату, а ти лишився на голім пляцу. Але як стане тобі дуже прикро, аби-с пішов у комору і повісився на той гак, що в коморі коло дверей забитий.

У той час попала тяжка хвороба на батька й на матір, хвороба тифус.

Вони повмирали, а Мошко прийшов по гроші, по довг за горівку. Хотів забрати хату й поле. А люди прийшли з документами, що хата й поле продані. Тоді жид подає Михася в суд. І суд присудив: раз батько продав хату й майно при людях, при трьох свідках, то Мошко не має ніякого права ні до хати, ні до поля.

І було Михасеви дуже прикро, бо з него зачали сміятися люди:

— Не слухав-ис батька й матері, лишив-ис ся без хати, без поля, людям на сміх, а богови на гріх.

Тоді він пригадав, як батько йому казав, що як прийде крута година, аби повісився на той гак, що в коморі коло дверей забитий. Пішов узяв собі шнурок, прив’язав до того гака, гірко заплакав і повісився. Але що гак був забитий у стіну, де були заховані гроші, він не повісився, лише відкрив батькову скарбницю — гак вирвався, й посипалися гроші. Зібрав він ті гроші, відніс Мошкови довг за горівку і зложив клятву, що більше в життю горівку пити не буде. Купив хату, купив поле, оженився і став жити по-християнськи. Стали його люди хвалити, пішов він до церкви, висповідався і став порядним ґаздою.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Перегінське, Рожнятівського району, Івано-Франківської області
24 жовтня 1995 року
Оповідач: Максимець Василь Онуфрійович (1929 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.