Українські народні казки

Плата за лінощі

Українська народна казка Поділля

Жили собі дід та баба, і була у них дочка Явдошка. Захворіла баба і невдовзі померла. Важко було дідові жити самому з дочкою і скоро він оженився і привів у свій дім нову господиню зі своєю дочкою. Незлюбила мачуха дідової дочки. Давала їй найважчу роботу, а їсти їй давала зовсім трошки.

Настало літо. Посилає баба дідову дочку у поле жати пшеницю. Добре наказує їй, щоб не лежала, не лінувалася, а їсти не дала нічого, тільки у пляшку води налила.

Прийшла дівчина на поле, подивилася, яке воно велике, важко зітхнула. Обв’язала голову хустинкою і почала жати. Жне не розгинаючись. Вяже снопи, складає у копи. Так важко працює, що й не має часу води напитись.

Аж тут іде дідок, каже до неї:

— Здаля бачу, як ти тяжко працюєш, не відпочиваєш. Пішли відпочинемо трохи, даси мені води напитися, якщо у тебе є.

— Вода є,- каже вона. — Он там у холодочку стоїть. Біжіть нап’єтеся та ще й мені подасте. Відпочивати ніколи, бо мати буде лаяти, що мало роботи зробила.

— Ти така роботяща, добра,--каже дід, — а чи знаєш ти, що чоловік у тебе буде ледачий? Він буде лежати під деревом і лінуватиметься яблуко з дерева зірвати, буде чекати поки воно впаде.

Зітхнула дівчина та й каже:

— Боже, Боже, за що мені доля така? Зараз тяжко і ще буде тяжче.

Витерла піт з чола і стала жати далі. А дідусь зник. Другого дня стали траплятися з дівчиною дива.

Іде вона на поле, аж дивиться, піч стоїть, така обдерта. Промовляє до неї:

— Дівчино, обмаж мене, я тобі в пригоді стану.

Стала вона, бігом обмастила пічку і пішла далі. Аж дивиться: стоїть яблунька. Така вся в бур’яні. І промовляє до неї:

— Дівчино, обполи мене. Я зароджу гарними яблучками, і тобі буде користь від мене.

Обполола вона яблуньку та вже бігом біжить на поле. Аж тут край дороги побачила вона джерельце. Таке замулене. І воно промовляє до неї:

— Дівчино, розчисти мене. Я тобі віддячу.

Розчистила вона джерельце. І забив струмінь чистої, прозорої води. Дивиться дівчина, що трохи припізнилася. Почала жати, не розгинаючись.

Ось і вечір настав. Люди почали розходитись з поля, дехто возами повертався додому. Вона теж попросилася на віз, щоб під’їхати, бо дуже втомилася Їдуть вони, аж чують від джерела голос:

— Дівчино Явдошко, вичерпай вино з мене, бо скоро вода прибувати буде. Дивиться дівчина, біля джерела два барильця стоять, а в джерелі — ковшик Начерпала вона вина і поставила на воза.

Ідуть далі. Дивляться, яблуня стоїть, вся в яблуках, аж гілля гнеться. І голос чути:

— Дівчино Явдошко, забери яблучка. Це для тебе.

Дивиться вона, а біля яблуні мішки лежать. Тільки підняла руку до гілок, а яблука самі почали падати. Позбирала вона їх, поставила на воза і поїхали далі.

Аж дивляться — стоїть край дороги піч, повна духмяних калачів. Чути голос:

— Дівчино Явдошко, забери калачі. Це для тебе.

Забрала вона калачі, поїхали далі.

Приїжджає вона додому. Як побачила мачуха стільки добра, на другий день відправляє і свою дочку в поле. Наготувала їй їсти і наказує:

— Дивись, доню, не дуже втомлюйся.

Пішла бабина дочка у поле. Іде, зустрічає піч обдерту. Та до неї промовляє:

— Дівчино, обмасти мене.

— Ще б чого! — мовить вона. — Буду я свої білі ручки в глину мастити.

Зустрічається далі їй яблунька, вся у буряні. Та й промовляє:

— Дівчино, обполи мене.

— Ще б чого! — відповідає та. — Буду я свої білі ручки бур’янами колоти.

І пішла далі. Зустрічається їй джерельце замулене. Мовить:

— Дівчино, розчисти мене.

— Ще б чого! — відказує та. — Буду я над тобою свою спину гнути.

Прийшла на поле, сіла під копою в холодочку, розмотала вузлик з харчами, добре попоїла і заснула. Проснулася, коли люди з поля збиралися. Попросилася до одних возом під’їхати. Їдуть, дивляться — джерельце. Барильця стоять біля нього, ковшик пливає. Дівчина зіскочила з воза, бо дуже пити захотіла. Та тілько підбігла до джерела, а вода зникла, і джерело ляпнуло на неї багнюкою.

Їдуть вони далі. Дивляться — яблуня. І такі гарні яблука на ній. Дівчина зіскочила з воза, хотіла яблук нарвати, а гілля вверх піднялося. Тільки одне яблуко — гупнулось на неї і вибило око.

Їдуть далі. Аж дивляться, піч стоїть, повна пиріжків. Надумала дівчина взяти пиріжка. Та тільки підійшла до печі, як вихопилося звідти полум’я і обсмалило їй усі коси.

Привезли її люди у село. Мати ледве впізнала свою дочку. Отака-то плата за лінощі.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

84 (7048). Плата за лінощі. СУС (480). Записано 2009 року. Касянчук Микола Тимофійович (1924). Вінницька область, Оратівський район, Вербівка