Українські народні казки

Подорож до маленьких сонечок

Українська народна казка Полтавщини

На лужку вели тиху розмову квіти:

— Як важко у світі жити. Не встигнеш розквітнути, а тебе чи хтось витопче, чи з з’їсть худоба, чи діти прибіжать і на букетики вирвуть.

А тим часом поспішали на лужок учні разом зі своєю вчителькою. Був ранок. Вони милувалися вогниками роси, квітами, але не рвали їх. Сонечко піднялося вище, і лужок ожив. Непомітні до цього часу кульбабки, вмившись вранішньою росою, розкрилися, і сотні маленьких сонечок засвітилися на лужку. Це була така казкова картина!

— А тепер, — сказала вчителька, — спитаємо у квітів, хто дасть нам квіточок на віночок.

Кульбабки потягнулися на своїх довгих стебельцях до дітей:

— Візьміть нас!

Вчителька навчила дітей плести віночки-обереги і дала завдання подумати, чому ж кульбабки дозволили рвати квіточки.

Поверталися діти додому веселими. А вночі їм снилися кульбабки, які проводжали у світ свої парашутики з майбутніми дітками-насінинками. Вони летіли, весело перевертаючись, немов змагались, хто далі залетить. А потім опускались на землю і проростали маленькими кульбабками-сонечками на зеленому лужку.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

99 (4691). Подорож до маленьких сонечок. СУС —. Записала Онопрієнко Юлія 2008 року.
Оповідач: Горб Олександра Степанівна (1923 року народження), Смотрики, Пирятинський район, Полтавська область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.