Українські народні казки

Подорожні

Українська народна казка про тварин

Ішла блоха з села в місто та й надибала по дорозі муху, котра йшла з міста в село. Поклонились собі, а блоха каже: «Куди йдеш?» — «В село, — відповідає муха, — в місті трохи з голоду не здохла!» — «Фе, так говорити! В місті коло панства є більше чим поживитися, як на селі». — «Де там! Пан лише що попоїсть, служниця зараз збирає миски, а хліб замикає до шафи. Пан захотів спати, а я думаю собі: «Оближу йому бодай губи». Але слуга знов входить до хати, втворяє вікна та й вигонить мене шматами надвір. В селі ліпше. Там як впаду навіть ґазді в миску, то й тогди ще він пожалує мене: набирає повну ложку борщу та й кидає разом зі мнов під стіл!» — «Ах, коби чимскорше до міста, — каже блоха. — Вже навкучилося мені гризти на цаль грубу хлопську шкіру та сидіти в дірявих верітках. Коби до панів борше. В пана шкіра м’ягка, легко пити панську кров. До того ще пан довго вилежується, так що не зголоднієш ніколи. Та й до того як залізу в теплу перину або коц — не так легко мене звідти витрясти. Там-то життя — коби лиш скорше туди!»

Походження та примітки

Подорожні. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — 284. Зап. О. Іванчук у о. Тростянець Снятинського пов (Гуцульщина) від В Марчука. Час запису не зазначений. Українські народні байки (звіриний епос). Т. І—II. Зібрав Володимир Гнатюк. — «Етнографічний збірник», т. ХХХVІІ-ХХХVІІІ, Львів, 1916., стор. 495.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.